Чому гранти і пільгові банківські кредити не підходять бізнесменам Харкова, чиє обладнання пошкодили росіяни? Якою мала б бути особлива економічна зона в Харківській області? Від яких податків влада мала б звільнити підприємців, щоб вони залишилися у прифронтовому регіоні, в інтерв’ю МГ «Об’єктив» розповіла Ніна Южаніна, нардепка від опозиційної партії «Європейська солідарність».
– Ми поцікавилися у представників влади, чи можливий механізм відшкодування для бізнесменів, чиє підприємство росіяни пошкодили або знищили. Народна депутатка від президентської «Слуги народу» сказала, що наразі такого механізму не існує. Але що можна застосувати, щоб підтримати бізнесменів, які на власний страх і ризик продовжують працювати у прифронтових або фронтових містах?
– До мене з подібними питаннями також звертається бізнес – малий і середній. І не тільки з Харкова, а й з Києва. І тому я вирішила з цим питанням звернутися до прем’єр-міністра. Я його запитала, чи є якісь програми щодо відшкодування чи компенсації збитків бізнесу, який постраждав, втратив вартісне обладнання.
Відповідь, яку надали з Мінекономіки, вона навіть мені здалася зухвалою, тому що вони написали, що в них немає повноважень щодо збору статистичної інформації щодо кількості та вартості устаткування і обладнання тих підприємств, що пошкодили росіяни. Ми добре знаємо, що в нас не існує справді реєстрів, які би фіксували знищене обладнання чи руйнування устаткування таких підприємств.
– Насправді це жахливо, тому що я спілкувалась не так давно з нардепкою Вікторією Кінзбурською, і вона сказала, що влада сподівається отримати репарації від РФ і на ці гроші відбудовувати бізнес. Але якщо немає реєстру, то за яким принципом будуть розподіляти кошти?
– Абсолютно правильно помітили. Вочевидь, вона не знала, що у нас існує реєстр лише на втрачену нерухомість. На одній із зустрічей були люди з уже тимчасово окупованих територій, вони втратили там своє все майно, і за них теж забули, про них теж ніхто не піклується з тим, щоб хоча б розпочати збір цієї інформації. У Мінекономіки ж напряму сказали, що ніхто не володіє інформацією про втрачене обладнання. Тому ні про які репарації, які можуть дати можливість відшкодувати ці втрати, мова не йде.
– То що ж у Мінекономіки вам запропонували, чим можна допомогти бізнесу?
– Вони говорять: порадьте бізнесу брати банківські кредити за програмою «5-7-9» або подавати документи на отримання грантів на створення або розвиток виробництва в переробної промисловості. І говорять, що відбудову зруйнованих внаслідок військової агресії основних засобів суб’єктів підприємництва віднесено до пріоритетних напрямків кредитування за програмою «5-7-9», які передбачають збільшену максимальну суму кредитів, а саме до 150 мільйонів гривень.
– Наскільки реально отримати кредит бізнесу, що уже зруйнований?
– У нас зараз по цій програмі працює 46 банків. Після заявки з боку підприємців банки відразу починають процедури, щоб оцінити кредитоспроможність бізнесу. Які можливості, який бізнес-план може представити таке підприємство, щоб показати, що воно здатне обслуговувати кредит? І щоб обслуговувати довгостроковий кредит, треба виплачувати відсотки, треба виплачувати колись тіло кредиту.
– Бізнесмени яких областей найчастіше звертаються по пільгові кредити 5-7-9?
– Лідерами є Львівська, Дніпропетровська, Київська, Одеська, Вінницька, Полтавська і Харківська області, Київ. Немає Сум, Харкова, Запоріжжя. І це відразу говорить, що для Харкова ця система не підходить. З якої причини? Ми можемо дізнатися про це безпосередньо від бізнесу. Підприємці говорять, що Харків і території, де можливі активні бойові дії, ніхто не буде кредитувати ні за якими пільговими програмами.
– Як щодо грантів, на які посилається Мінекономіки? Вони підходять підприємцям, чий бізнес знищили росіяни?
– У грантів є обов’язкові умови, що після трьох років таке переробне підприємство має сплатити суму різних податків, які дорівнюють тілу гранту. Звісно, це зробити також проблематично таким підприємствам з Харкова, про які ви говорите.
У прифронтових зонах мали б страхувати не лише обладнання, а й людей
– Ця проблема набагато ширша, тому що страхові компанії беруться страхувати бізнес, який знаходиться лише за 100 кілометрів від зони бойових дій. І харківський бізнес, на відміну від полтавського або столичного, не підпадає навіть під страхування. Харківські бізнесмени пропонують застосовувати механізм державних гарантій для страховиків. На вашу думку, як економіста, це дієвий спосіб підтримки?
– Ви якраз озвучили основну вимогу головного і єдиного регулятора як для банків, так і для страховиків – Національного банку. Їхня вимога – це якраз відсутність кредитування в зоні 100 км від активних бойових дій або можливих бойових дій. Насправді теоретично, такі гарантії страховикам з перестрахування держава могла б дати. Могла і, мабуть, зобов’язана. Тому що страхові компанії (оскільки я з ними працювала на робочих групах і чула їхню думку), обов’язково б взялися за цей напрямок діяльності, якби у них було більш-менш чітке розуміння правил гри з державою. На рівні закону має бути прописано, що страховики по нормативах мають зробити, щоб додаткове навантаження компенсувала держава? Але системно цим ніхто зараз не займається.
– А що ви думаєте стосовно особливого економічного статусу для Харківської області? Влада каже, що головна ознака цього статусу – інвестиції, тому наразі ідея ця тупикова.
– Бачите як? Нині законотворці – це комітет економічної політики і комітет з питань фінансів, податкової та митної політики – думають, що інвестиції можна оцінювати рівнозначно, що їх вкладають в Івано-Франківську область, що в Харків. Так не може бути, тому що умови різні. Тому інвестиції в ті регіони, де менше прильотів і більш-менш нормальна безпекова ситуація – це дуже добре. Але коли говоримо про Харків, тут треба специфічні умови. Дуже важливо, щоб той бізнес, який зараз працює, залишався максимально, наскільки це можливо. І для цього є декілька аспектів, які впливають на це.
Коли ми говоримо про страхування воєнних ризиків, це має бути не лише майно й обладнання, а ще й страхування життя та роботи працівників. Обов’язково, без цього ніяк. Тому що загрозлива ситуація з працездатним населенням по всій Україні, особливо відчувається в прифронтових регіонах.
– Якою могла б бути спеціальна економічна зона?
– Це можуть бути і преференції з оподаткування у фонд оплати праці, щоб працівники більш були зацікавлені залишатися. Це точно має бути звільнення від сплати податку на прибуток. Збереження бізнесу, що працює, має бути пріоритетом. Навіть якщо там створюється прибуток, це дуже добре. Можна постановити, щоб він реінвестував в діяльність не менше 50%. Різні можна придумати моделі такого бізнес-клімату для Харкова. І якби над цим проєктом хтось думав, то його треба було б терміново запроваджувати. Тому що насправді ті умови, в яких Харків працює, не рівні з умовами Києва або інших територій, де більш-менш спокійно.
– Нардепка Вікторія Кінзбурська пояснила утопічність спеціального економічного статусу тим, що якщо ми будемо вводити усім преференції, то захоче не тільки Харківщина, а й Сумщина, Херсонщина, Запоріжжя. Якщо всім ввести преференції, то хто ж буде наповнювати бюджет?
– Точно не ці підприємства. Я не розумію, як можна всіх прирівнювати. Візьмімо підприємства, які працюють на територіях активних бойових дій, можливих бойових дій. І це не така велика кількість, тому що в нас багато релокованих підприємств, багато бізнесів, що юридичне місце реєстрації не змінили, а працюють в інших регіонах. Для цього не потрібно переварити велику кількість інформації. Це все можна зробити, було б бажання. І порахувати, скільки недоотримає бюджет. У нас і так на місцевий бюджет йдуть дотації для ліквідації наслідків.
– Яким ви бачите майбутнє Харкова за умови продовження бойових дій? Або за умови що, можливо, укладуть якесь перемир’я, у що не дуже віриться. Чи вдасться колись повернути до Харкова людей, які поїхали? Наприклад, мер Ігор Терехов сподівається, що після закінчення бойових дій у Харкові буде до 2,5 мільйона людей.
– У Києві я зустрічаю харків’ян, які мені весь час розказують про Харків як щось виняткове. Вони погано себе почувають у Києві. І я відчуваю, що вони готові їхати назад. Я впевнена, що державі треба трошки докластися, щоб спонукати людей повертатися до Харкова. Тому що любов до міста у переважної більшості харків’ян на дуже високому рівні. Звісно, ті люди, які вже адаптувалися у європейських країнах, мають заробітну плату, вже починають здобувати статус громадян тієї країни, у мене сумніви щодо їхнього повернення. Тому що РФ поряд із нами і завжди буде нашим сусідом. І тому тут треба насправді розуміння, щоб люди приймали виважені рішення, чи повертатися, тому що цей ризик залишається.
– Тому дуже важливо, щоб ми нарешті зрозуміли, що буде відбуватися найближчим часом.
– Але так зараз виглядає, що все навпаки дуже затягується та немає чіткого розуміння, в який спосіб може закінчитися. Не про перемир’я вже мова. Навіть Трамп уже зрозумів, що війна перемовинами між нашою владою і Путіним, мабуть, не закінчиться. Чи можемо ми військовим шляхом здобути мир і перемогу – теж складне питання. Те, що відбувається зараз із постачанням зброї та ще не налагодженим в достатній кількості та якості власним виробництвом говорить про те, що не можна нічого обіцяти.
Я точно проти того, щоб називати якісь терміни, давали марну надію людям. Але я хочу, щоб ми знали точну інформацію. Що насправді у нас і укриттів справжніх немає. Де нам сховатися від цих оновлених ракет, «шахедів»? Треба обговорювати серйозні речі, щоб більше людей розуміло, в якому ми стані. Тому що кожна людина має право вибору.
