Всі українці, які стежать за міжнародною політикою, уже встигли вивчити слово «сісфаєр» (ceasefire), що в перекладі з англійської значить «припинення вогню». Це слово було провідним на тій фатальній зустрічі в Овальному кабінеті 28 лютого, коли президент України Володимир Зеленський побив горщики з президентом США Дональдом Трампом. Бо американський господар вимагав від українського гостя погодитися на сісфаєр, а той ніби й погоджувався, але, як здалося Трампові, чи то не надто щиро, чи то не надто впевнено, чи то не надто вдячно і шанобливо. Пригадуєте цю культову репліку з «Хрещеного батька» Френсіса Форда Копполи: «Ти просиш мене про послугу, але ти просиш без належної поваги, ти не пропонуєш мені дружбу і навіть не називаєш "хрещеним батьком"».
Припускаю, не менш культовим може стати й реальний діалог в Овальному кабінеті, особливо, якщо цей момент хтось такий самий талановитий, як Коппола, вставить у свою кінострічку. Бо діалог вийшов дійсно видатним. Процитуємо кілька реплік з нього:
Трамп: У вас не вистачає солдатів. І потім ви кажете нам “я не хочу припинення вогню, я не хочу припинення вогню. Я хочу йти далі, і я хочу це”. Дивіться, якщо ви можете досягти припинення вогню зараз – я вам кажу – прийміть це, щоб кулі перестали літати, і ваших людей перестали вбивати.
Зеленський: Звісно, ми хочемо зупинити війну.
Трамп: Ви сказали, що не хочете припинення вогню.
Трамп: Я хочу припинення вогню.
Трамп: Тому що досягнути припинення вогню можна швидше, ніж будь-якої угоди.
Зеленський: Спитайте наших людей про припинення вогню – що вони думають…
Для чого ми темі сісфаєру приділяємо стільки місця в цьому тексті? Для того, щоб закарбувати в пам’яті тодішню позицію Трампа. Він не просто вимагав припинення вогню, він був одержимий цією ідеєю. Сісфаєр, за його задумкою, мав бути реалізований якнайшвидше без жодних попередніх умов. Щоб ще встигнути податися на цьогорічну Нобелівські премію миру.
Причому в момент розмови Трамп був переконаний, що «його друг» Путін легко погодиться на припинення вогню. На відміну від «впертого Зеленського», який, на думку Трампа, «не має карт», але вдає зі себе невідомо що. Тому треба його «зламати».
І «зламати» Зеленського Трампу вдалося досить швидко (якщо, звісно, на мить собі уявити, що Трамп має рацію в тому, що Зеленський був проти сісфаєру). І вже 11 березня в місті Джидді в Саудівській Аравії під час українсько-американських перемовин українська сторона недвозначно заявила, що готова до припинення вогню без жодних попередніх умов.
Трамп сяяв від щастя: впертих українців вдалося переконати. А Путін і так «за». Ну бо не може ж миролюбний «друг Владімір» хотіти продовження цієї кривавої бійні. Проте Путін сказав своє «нєт». Сказав не зовсім чітко, а так, завуальовано. На кшталт тієї культової фрази: «Я настільки “за”, що навіть “проти”».
Трамп спершу був ошелешений. Потім, припускаю, подумав, що російський лідер щось не так зрозумів. Тож американський президент провів ще кільканадцять телефонних розмов з російським диктатором, щоб йому розтлумачити свої інтенції. Однак усе марно.
Урешті-решт, перша леді США Меланія Трамп таки пояснила своєму чоловікові, у чому його помилка. «Я багато розмовляю з нею (Меланією Трамп, – ред.) про те, щоб це владнати (перемир’я між Росією і Україною, – ред). Я завжди кладу слухавку (після розмови з Путіним, – ред), йду додому і кажу першій леді: "Я сьогодні розмовляв з Владіміром, у нас була чудова розмова. А вона каже: "О, справді? Але щойно атакували ще одне місто"», – бідкався Трап.
Глава Білого дому навіть став підозрювати «неймовірне», що Путін не надто його поважає, ба більше, лицемірно обдурює. Закипівши від такої думки, Трамп оголосив російському лідеру ультиматум, мовляв, якщо той упродовж 50 днів не укладе з Україною угоду про сісфаєр, то хай начувається. А згодом навіть скоротив дедлайн до десяти днів.
Здавалося б, дідусь Дональд зібрав у кулак залишки свого здорового глузду і нарешті почав діяти раціонально. Бо ні для кого не таємниця, що Путін розуміє лише мову сили.
Проте дедлайну Трамп дочікуватися не став, а послав до Москви свого вірного спецпосланця Стіва Віткоффа. І під час цього візиту «стається диво»: досі непоступливий Путін нібито пом’якшує свою позицію в питанні примирення з Україною. Тож Трамп негайно скасовує ультиматум і пропонує Путіну зустріч у чотири ока.
Це вже потім з’ясувалося, що Віткофф чи то щось не зрозумів, чи то йому хибно переклали слова Путіна, бо, як згодом з’ясувалося, насправді жодної поступливості з боку російського диктатора не було. Особисто я маю з цього приводу невеличку, майже конспірологічну теорію. Вона полягає в тому, що Віткофф, як би ми погано не ставилися до нього і його інтелектуальних здібностей, нічого не наплутав і жодної хиби перекладу там не було. Насправді там була чекістська провокація, цілком у дусі чинного російського керівництва. Просто Путіну кров з носа була потрібна особиста зустріч з Трампом, щоб залагодити ситуацію з тим його ультиматумом. То він і натякнув на якусь гіпотетичну поступку. І Трамп легко на цю провокацію купився.
Щойно американський президент погодився на зустріч, причому на території США, Путін уже міг святкувати перемогу: міжнародну ізоляцію цілковито розірвано, він розмовлятиме на рівних з найвладнішою людиною у світі й ніхто його не заарештує і не передасть Гаазькому трибуналу. А насправді ситуація розвивалася ще краще, ніж Путін собі уявляв. Трамп розстелив перед воєнним злочинцем червону доріжку, вітав його безпосередньо на летовищі, плескав йому в долоні, запросив до свого лімузина.
Так, це все прикрі для цивілізованого світу деталі, але навіть не вони були головним лихом цієї зустрічі. Найнеприємнішим її наслідком стало те, що Путін зумів переконати Трампа відмовитися від ідеї сісфаєру й зосередитися на роботі над загальною мирною угодою. Як вдалося старому чекісту переконати старого гендляра, який так нахвалявся своїм умінням укладати контракти (навіть книжку про це написав), відмовитися від своєї ледь не ідеї-фікс, яку він повторював за кожної слушної нагоди, – нікому не відомо.
Знову можна вдатися до конспірології про «агента Краснова», про наявність у Путіна вбивчих компроматів на Трампа. Хоча, що ще нині здатне його скомпрометувати? Важко собі уявити. Хіба що «справа Епштейна».
Нагадаю, що йдеться про Джеффрі Епштейна – фінансиста, якого звинувачували у створенні мережі з вербування та сексуальної експлуатації неповнолітніх дівчат і хлопців, яка діяла багато років. Клієнтами Епштейна були американські селебрітіс найвищого ґатунку. У 2019 році він наклав на себе руки у в'язниці. Справа вкрай мутна, що з його діяльністю як сутенера, що з так званим самогубством.
Так-от, Трамп під час передвиборчої кампанії 2024 року свято пообіцяв своєму електорату розкрити всі таємниці Епштейна, вивести всіх клієнтів на чисту воду, опублікувати всі списки. Утім, минуло вже понад пів року від інавґурації, а жодні матеріали не публікуються. Трамп люто морозиться й відбріхується.
А тим часом з’явилося вже кілька публікацій зі звинуваченням Трампа у причетності до сексуальних оборудок Епштейна. Навіть колишній соратник Трампа Ілон Маск у пориві гніву заявив, що глава Білого дому не публікує списків Епштейна, бо сам у них фігурує.
Обурення «мороженням» Трампа прокотилося і щільними лавами MAGA. Ще недавно тверді прихильники Трампа звинувачують свого кумира і таки вимагають від нього розкрити правду. А тому нічого не залишається, як відволікати urbi et orbi іншими інформаційними приводами. Хоч би й тим самим самітом з Путіним, який проводився спішно, без жодної необхідної для таких заходів підготовки. Тому дехто припускає, що це суто відволікаючий інформаційний привід.
І от саміт на Алясці в певний момент пішов шкереберть. Замість пресконференції за результатами зустрічі – лише преспідхід без жодних запитань. Причому першим виступає російський гість, що зовсім не вписується в традиції таких заходів. А головне – скасовується запланований бізнес-ланч, де мали б обговорюватися такі любі для Трампа економічні угоди з Росією. Усе пропало. Учасники розлітаються.
То в чому ж конспірологія? У припущенні, що Путін у якийсь спосіб заволодів файлами зі «справи Епштейна». Що на них? Трамп з неповнолітніми дівчатками, а може, і хлопчиками? Ми цього знати не можемо. Як і того, що якісь компрометуючі матеріали дійсно є в розпорядженні російського диктатора. Усе це – суто спекуляції. Але факт залишається фактом: Трамп майже без бою відмовився від своєї ідеї про сісфаєр і пристав на позицію Путіна. Це і є головним негативним результатом зустрічі на Алясці.
Як на мене, пунктом першим саміту у Вашингтоні 18 серпня, на який до Трампа приїхав Володимир Зеленський з неймовірно потужною групою підтримки, яка складалася з найвпливовіших європейських лідерів, мало бути переконати американського президента повернутися на світлу сторону. Тобто знову взяти як першочергову вимогу для Росії припинення вогню на лінії зіткнення без жодних попередніх умов. І бажано відновити скасований ультиматум. Проте нічого з того не вийшло. Путін настільки потужно закодував Трампа, що той навіть слухати тепер не хоче про сісфаєр як передумову подальших мирних перемовин.
Тож учасники саміту у Вашингтоні здалися й почали обговорювати інші питання, передовсім – гарантії для України. І ця зміна пріоритетів виглядала трохи дивною. Такою ж дивною, як проведення міжнародних конференцій щодо відбудови зруйнованої війною України під час реальних бойових дій. Звідки ми можемо наперед знати, коли ця війна закінчиться (та й чи закінчиться взагалі), на яких позиціях зупиняться ворогуючі сторони, скільки всього доведеться відбудовувати, адже руйнування тривають і зараз, у цій хвилині.
Та ж ситуація й з гарантіями безпеки для України, які мають почати діяти після укладання мирної угоди. Але коли ще буде її укладено, на якій підставі? Де проходитиме в той момент лінія зіткнення? Як можуть укласти мирний договір країни, у конституціях яких записані одні й ті самі п’ять регіонів? Хтось має відмовитися, викинути їх з Основного закону, поділити, встановити спільне врядування? Усе це звучить як повний абсурд. А от припинення вогню, той омріяний сісфаєр, можна встановити хоч вже. Принаймні припинилися б масові вбивства. А там можна було б говорити про мирну угоду хоч доти, «допоки пекло не охолоне».
Утім, ситуація, за якої фактично сторони погодилися, що треба укладати мирну угоду, матиме лише один наслідок: Путін вестиме війну, скільки забажає. Усі справедливі мирні пропозиції України і Європи він відкидатиме як «неприйнятні для Росії» й виставлятиме свої про «ліквідацію першопричин». І ми знаємо, що це за «першопричини» в путінському розумінні – цілковите знищення України як суверенної держави.
Тож тепер уся надія на те, що Трамп «розкодується» і знову повернеться до своєї ж ідеї сісфаєру. Причому знову ж висуне жорсткий ультиматум Путіну й не відступатиме від нього, допоки ідею не буде реалізовано.
