22 серпня в американському місті Шарлотт (Північна Кароліна) трагічно загинула 23-річна Ірина Заруцька. Українка, яка після початку повномасштабної війни виїхала до США, працювала в піцерії, вивчала англійську і мріяла.
Її життя обірвав випадковий напад у вагоні міської електрички: чоловік із кримінальним минулим та психічними розладами без попереднього конфлікту завдав їй смертельних ножових поранень.
Для українців у США ця подія стала болем і шоком.
Але для американського суспільства – насамперед приводом для політичних суперечок.
Що небезпечно само по собі – реальні трагедії стають інструментом ніяк не пов'язаної з Україною політичної боротьби. А українці - її заручниками.
Вбивство Ірини миттєво потрапило у фокус політичної боротьби.
Республіканці використали його як доказ провалів у сфері безпеки та потреби жорсткіших законів. Демократи натомість наголошують на кризі психічного здоров’я й нестачі соціальних програм.
Республіканці прямо звинувачують демократів і владу міст у тому, що політика "woke" та надмірний акцент на правах маргіналізованих груп пом’якшили кримінальне законодавство, дали більше свободи людям з кримінальним минулим або психічними хворобами.
Показовою була реакція президента США Дональда Трампа.
"Кров цієї невинної жінки буквально видно, як капає з ножа вбивці, і тепер її кров на руках демократів, які відмовляються саджати поганих людей до в'язниці", - заявив він.
Таким чином особиста трагедія стала предметом передвиборчої риторики та інструментом мобілізації електорату.
Ця трагедія наклалась на ще одне гучне вбивство. 10 вересня у штаті Юта під час публічного виступу було застрелено Чарлі Кірка - одного з найвідоміших консервативних активістів США та засновника руху Turning Point USA.
Його вбивство відбулося на очах у трьох тисяч людей і миттєво стало національним скандалом. Підозрюваний, 22-річний Тайлер Робінсон, перебуває під арештом, прокурори розглядають можливість смертної кари.
Суспільна реакція знов розкололася: для правих це - символ атаки на свободу слова, для лівих - доказ небезпечної радикалізації самого Кірка та його прихильників.
І тут, як і у випадку Ірини Заруцької, індивідуальна трагедія стала полем битви протилежних таборів.
На рівні наративу обидві історії працюють однаково: особисте горе миттєво стає зброєю у політичній війні.
У випадку Ірини — йдеться про злочинність, систему правосуддя та психічне здоров’я. У випадку Кірка — про політичну агресію, ідеологію й межі свободи слова.
Результат однаковий: суспільство не шукає шляхів до безпеки чи превенції, а лише поглиблює розкол.
Особливу роль у випадку Ірини відіграло відео нападу, яке швидко поширилося у соцмережах. Кадри нападу поширюються без цензури, завдаючи шкоди психіці людей, особливо молоді.
Як медіа вирішують, що показувати, а що ні? Деякі коментатори нагадують: випадки, де жертвою є біженець чи людина з "менш гучною історією", часто отримують менше уваги, якщо немає шокуючих кадрів.
Частина суспільства побачила у справі Ірини підтвердження страху: що "білі жінки" стають все більш вразливими у публічних просторах. Інші — що реакція медіа й влади залежить від того, хто жертва і хто злочинець.
Це породжує образ ворога та стереотипи, які посилюють суспільний розкол.
Іноді така увага може працювати на користь Україні. Коли у політичних дискусіях звучить ім’я українки, це нагадує американцям про ціну війни та долі тих, хто був змушений тікати від російської агресії.
У випадку Ірини Заруцької суспільство почуло, що вона приїхала з Києва, що вона намагалася побудувати нове життя після війни.
Це викликає співчуття і підсилює аргумент: Україна заслуговує на підтримку, бо її громадяни такі самі люди, як американці, які прагнуть безпеки й гідності.
Але така політизація має й зворотний бік.
Коли ім’я українця використовується у внутрішніх передвиборчих баталіях,
є ризик, що Україна стає "фоном" для звинувачень між демократами і республіканцями.
У такому разі трагедія вже не сприймається як окрема історія про людське життя у війні, а вихолощується до політичного аргументу.
Це призводить до спотвореного сприйняття - українців починають асоціювати із певними політичними кліше, а не з реальною боротьбою за свободу та право на життя.
Вбивство Ірини Заруцької в Шарлотті стало ще одним нагадуванням: війна Росії проти України має наслідки далеко за межами фронту. Навіть у США українці, які шукали безпеки, залишаються вразливими.
Але для її родини це не політика, а життя без доньки й сестри. І саме в цьому контрасті - між людським болем і американською поляризацією - ми бачимо небезпеку: трагедії перетворюються на зброю у суперечках.
Україна не може цього змінити, але може нагадувати: за гучними словами завжди стоїть людська доля.
Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора
