Сьогодні українські рятувальники відзначають професійне свято. Працюють надзвичайники вдень і вночі. Без вихідних. 24/7. Вони ліквідують наслідки ворожих атак, рятують постраждалих у ДТП, гасять пожежі в екосистемах. Від їхнього професіоналізму та мужності багато в чому залежить життя і безпека дніпрян. Про героїчні будні дніпровських рятувальників розповість «Наше місто».
У дитинстві капітан служби цивільного захисту Станіслав Жежело мріяв про героїчну професію. Хотів бути міліціонером-суперменом, який у всіх ситуаціях виходить переможцем. Але в підсумку став рятувальником.
– Мій дідусь служив у міліції, – розповідає Станіслав. – Часто розповідав про важку і небезпечну роботу. Я слухав ці розповіді і теж мріяв про роботу проникливого сищика або відважного опера. Але, подорослішавши, захотів стати пожежником. Після школи вступив до Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля. Ну а після закінчення в 2020 році з головою поринув у роботу.
У суботу, 22 січня 2022 року, на проспекті Поля сталася пожежа в дев’ятиповерховій офісній будівлі мережі продуктових супермаркетів «АТБ-Маркет». Вогонь охопив сім поверхів висотки.
Резонансну надзвичайну подію за місяць до початку великої війни дніпровський рятувальник запам’ятав особливо.
– Було задимлено все приміщення, нічого не видно навколо, – згадує Станіслав Віталійович. – Працювали практично на дотик. Не бачиш плит перекриття над головою, пошкоджень конструкцій. У такій складній ситуації проводилася евакуація людей.
Але після початку повномасштабки працювати стало набагато складніше.
– Постійно чекаємо можливих повторних прильотів, – продовжує співрозмовник. – У будь-який момент можуть обвалитися покрівля, стіни. Окрема тема – люди під завалами. Плити перекриттів і уламки будівель, зрозуміло, не прозорі і ми не можемо бачити постраждалих. Їх можна тільки почути. Одного разу ми з командиром відділення Костянтином Резуном працювали на одному з прильотів, і тут до нас підбіг стривожений чоловік і повідомив, що під завалами жінка: «Я щойно розмовляв з нею по телефону!». Ми почали кричати, і вона нам відповіла. За голосом визначили зону пошуку і нам вдалося витягнути потерпілу.
Величезну підтримку рятувальнику надає родина.
– Звичайно, рідні дуже допомагають, – зізнається Станіслав Жежело. – Батько, мама, сестра – дзвонять, цікавляться, переживають. Дуже допомагає дружина Діана. Буває, коли виїжджаємо на масштабні пожежі, Діана може приготувати їжу не тільки для мене, але і на весь наш караул. На п’ятьох!
А ще був випадок, коли я виносив хлопчика років п’яти із задимленої квартири, притулив йому маску до обличчя, щоб димом не надихався. Спустив до під’їзду, а він мені сказав: «Коли виросту, обов’язково стану рятувальником! Як ви!». Приємно згадати!
Про таку мужню професію дніпрянин Олександр Сахно мріяв ще в дитинстві. Правда, вагався: на лікаря вивчитися чи все-таки на рятувальника. Вибрав останнє.
– Завжди хотів першим приходити на допомогу, – розповідає Олександр. – Думав про медицину, але все-таки пішов вчитися на рятувальника. У Харкові закінчив Національний університет цивільного захисту і працюю за фахом. Мрія збулася! Чудова професія – повертати людей до життя. Особливо запам’ятався виїзд у Підгородне в червні 2023-го, коли після ракетного удару діставали з-під уламків будинку двох дітей. Дивно, що серйозних ран і тілесних ушкоджень не було. Диво! Таке тільки в кіно побачиш. Доводиться деблокувати постраждалих після серйозних ДТП. Тут кожна секунда важлива. Подібна подія сталася нещодавно на Полтавському шосе, коли допомогли двом постраждалим жінкам. Слава Богу, залишилися живі, хоча травми отримали важкі.
Сьогодні для начальника варти, капітана служби цивільного захисту Олександра Сахно велика частина бойової роботи пов’язана з війною. На таких НП ризик дуже великий. Адже ворог цілеспрямовано полює на рятувальників.
– Небезпека полягає в тому, що агресор повторно завдає ударів по об’єктах атаки, – констатує співрозмовник. – Тільки-но приїжджаємо на місце, як ракети і безпілотники знову націлюються на ту саму ціль. Ворог цілеспрямовано полює на рятувальників, на тих, хто першими приходить на допомогу постраждалим. До того ж росіяни постійно вдосконалюють свої засоби ураження. Вони повторно вибухають і детонують, через якийсь час, коли ми вже працюємо на місці «прильоту». Війна!
Життя не зводиться до однієї роботи. Від важкої виснажливої служби дніпровського рятувальника відволікає спорт. Мирний адреналін! Азарт боротьби на футбольному полі – чудовий антидепресант і прекрасний засіб проти стресу. Допомагає навіть, коли програєш.
– Граю воротарем за команду дніпровських рятувальників, – підтверджує Олександр. – Ось щойно дійшли до фіналу. Основний час вирішального матчу – 0:0. Поступилися по пенальті криворіжцям. Але ми ще відіграємося!
Начальник 33-ї пожежно-рятувальної частини 7-го державного пожежно-рятувального загону Олексій Харченко в шкільні роки мріяв бути льотчиком або хоча б авіаконструктором. Як і більшість хлопчаків-однолітків. Але одного разу, побачивши, як дружно і злагоджено працює пожежний розрахунок, змінив своє рішення. А тут ще й випадок допоміг.
– Хотів після школи вступити до Харківського авіаційного інституту, – розповідає Олексій. – Але передумав. Вийшло це якось випадково. Були з дідусем у Харкові і натрапили на Національний університет цивільного захисту. Напевно, сама доля нас до нього привела. Подумав: «це саме те, що потрібно!» Ну і питання з професією вирішилося. Хоча в нашій родині ні військових, ні рятувальників не було. Я перший!
Про свій вибір Олексій Олексійович жодного разу не пошкодував. Робота наймужніша. Але важка і фізично, і морально. Тим більше, що він служить у Марганці, де ворожі обстріли і «прильоти» відбуваються практично щодня.
– За 15 років служби бачив усе, – розповідає рятувальник. – Думав, що мене ніщо не може здивувати. Помилявся! Ранок 23 квітня, коли російський дрон влучив в автобус, що віз людей на зміну, запам’ятала вся країна. Загинули 10 осіб, десятки містян отримали травми. Вразило, що дрон вибрав абсолютно мирну ціль. Там не було військових. Звичайні люди, в основному жінки, які їхали на роботу. Ми прибули одними з перших. Загиблих не чіпали, тому що поліції треба було зафіксувати цю подію. Допомагали рятувати постраждалих. На жаль, їх було багато. Люди кричали, стогнали. Жах!
У 2024 році отримав поранення і сам Олексій Харченко.
– Одного суботнього ранку «прилетіло» на нашу підстанцію, – продовжує співрозмовник. – Там встановлені потужні трансформатори. Інструкцією передбачено, що я можу спочатку самостійно прибути на місце, щоб встановити, що сталося. Пішов сам. А там така історія. Трансформатор закритий бетонним парканом. Зайшов всередину і почув, як летить новий дрон. Ми були вдвох з працівником підстанції, цивільним. Я в касці і бронежилеті, а він без нічого. До найближчої будівлі метрів 15. Не добігти. Трансформатор величезний, заїжджає в укриття на рейках, а під ними ніша. У ній і сховалися. Дрон покружляв над нами і нібито відлетів, а секунд через десять повернувся. Розігнався і вдарив у трансформатор. Вибух. Пожежа. На нас полилося трансформаторне масло, яке відразу загорілося. Я вискочив назовні. По дотичній в мене влучив осколок. Око кров’ю заливає. На мені все горить. Зриваю на ходу бронежилет, одяг разом зі шкірою. Біжу з упевненістю, що цивільний за мною біжить. Виявилося, що ні. Потім, коли хлопці його витягли, у нього ні ран, ні опіків. Пощастило!
Після важких робочих змін повертатися додому особливо приємно. Дружина і син з нетерпінням чекають свого рятівника. Дружина Настя і 4-річний Матвій впевнені: в Олексія найважливіша і найпотрібніша професія на світі.
На жаль, герої-рятувальники отримують поранення і гинуть. Часто – на місці ліквідації наслідків ворожих атак. На бойовому посту. Від повторних ударів агресора.
Саме так на початку великої війни сталося з майором служби цивільного захисту Євгенією Дудкою. 10 квітня 2022 року ворог завдав удару по дніпровському аеропорту – двічі. Повторний удар був нанесений саме по тій будівлі, де перебували рятувальники. Травма Жені виявилася найважчою. 11 місяців німецькі лікарі боролися за життя мужньої рятувальниці. Вона перенесла безліч операцій. 7 березня 2023 року Євгенії Дудки не стало.
А в серпні 2025-го загинув старший лейтенант служби ГЗ Данило Хижняк. Кажуть, що ще за десять хвилин до виїзду він розмовляв по телефону зі своєю дівчиною. Молоді люди будували плани, сподівалися на краще.
– Це сталося 6 вересня, – розповідає Сергій Ковтонюк, начальник відділу зі зв’язків з громадськістю ГУ ДСНС у Дніпропетровській області. – Увечері цього дня в Нікополі надзвичайники рятували поранених мирних людей після чергового ворожого обстрілу. І тут агресор підло завдав удару по службовому автомобілю рятувальників. Спеціаліст відділення реагування на надзвичайні ситуації 7-го державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС у Дніпропетровській області, старший лейтенант служби цивільного захисту Данило Хижняк отримав поранення, несумісні з життям. Йому було всього 23 роки.
Категорія: Війна, Новини Дніпра, Тема дня
Позначки: Головне, Дніпро, Новини Дніпра, Україна Росія війна
