5 серпня своє 57-річчя відзначає легендарний український футболіст та тренер Олег Лужний. ZAXID.NET пропонує декілька цікавих фактів із життя фахівця, який встиг стати чемпіоном СРСР, України та Англії, вигравав молодіжне Євро і попрацював тренером в Україна та за кордоном.
Олег Романович Лужний народився 1968 року у Львові. Його батькам подобався футбол, і саме мама наполягла, щоб син став футболістом. У 1976 році Ольга Андріївна привела Олега в СДЮШОР «Карпати», де якраз набирали групу Юрій Дячук-Ставицький та Юрій Гданський. «Спочатку Олег нічим не виділявся на тлі своїх однолітків, але старанна робота над собою не могла не дати про себе знати, і Лужний почав прогресувати», – згадував згодом Дячук-Ставицький.
З 1984 року Олег займався у львівському спортінтернаті у Ярослава Луцишина та Лева Броварського. Після його закінчення Лужний виявився не дуже затребуваним: найкраща пропозиція, зроблена майбутньому переможцю чемпіонатів трьох країн, – місце у друголіговому «Торпедо» з Луцька.
Варто додати, що туди він потрапив не завдяки своїм футбольним якостям, а тому, що за правилами того часу в основному складі друголігової команди обов'язково мав грати футболіст, який не досяг 19-річного віку. Лучан тоді очолював Мирон Маркевич.
«На Лужного звернути увагу мені порадив батько. Олег спочатку нічим не вирізнявся. Але тренуватися готовий був цілодобово. На базі “Торпедо” я прокидався о сьомій ранку від стуку м'яча. Виглядаю у вікно – а на полі Юрчишин, який уже закінчував кар'єру, та Лужний. Із 7:00 до 9:00 вони відпрацьовували удари. О 12:00, якщо не було ранкового заняття, ця парочка знову виходила на поле. О 17:00 – звичайне тренування, після якого Юрчишин із Лужним переміщалися на сусідній майданчик, де продовжували возитися з м'ячем. І так – чотири роки! У команді були хлопці, талановитіші за Олега, але бачачи, як він працює, я не міг не включати його до складу», – згадував легендарний наставник.
За три з половиною сезони (1985-1988 роки) Лужний відіграв за луцьку команду 88 матчів (1 гол), а коли настала черга йти в армію – був призваний у львівські «СКА-Карпати». Армійська команда під керівництвом Іштвана Секеча була міцною командою Першої союзної ліги, але перехід на вищий рівень дався Олегу добре, і він зіграв 29 матчів.
Під час поєдинку з «Ростсільмашем» до Львова приїхав один з тренерів «Динамо» Михайло Коман, аби вживу переглянути гру Олега Матвєєва. Легендарний коуч звернув увагу і на гравця «СКА-Карпат», запропонувавши його Валерію Лобановському. Цікаво, що Лужний тоді якраз збирався переходити в одеський «Чорноморець», але під впливом мами зрештою обрав Динамо.
«До того, що відбувалося зі мною тоді, можу підібрати тільки одне слово – казка. Вирушаючи з “Карпат” у “Динамо”, я, чесно кажучи, не мав наполеонівських планів, тим більше, що й кликали мене спершу в дубль. І не сказав би, що я там виглядав краще за інших, але вже через тиждень-другий тренувався із Протасовим, Михайличенком, Дем’яненком і їхніми партнерами по основному складу», – пригадував пізніше в інтерв’ю Олег Лужний. Шефство над 21-річним футболістом взяли авторитетні Безсонов з Литовченком.
В Києві Лужний заграв практично одразу, хоча на той час динамівці складали кістяк збірної СРСР. Він завжди вважався «двожильним» гравцем, але навіть йому довелося звикати до навантажень Лобановського. Після чемпіонату світу 1990 року більше половини гравців основи «Динамо» розʼїхалися закордонними клубами, а їхні місця посіли вчорашні дублери. Так Лужний відразу перетворився мало не на старожила команди.
У чемпіонатах СРСР молодий захисник встиг зіграти 82 матчі – здобув золото (1990) і бронзу (1989) чемпіонату, а також Кубок СРСР (1990). Під № 3 потрапив до списку «33 найкращих» у 1989 і 1991 роках. У складі молодіжної збірної СРСР став чемпіоном Європи 1990 року і навіть отримав виклик від Лобановського в національну команду, за яку дебютував 26 квітня 1989 року в матчі СРСР – НДР (загалом встиг провести за збірну 8 матчів). Був одним з головних кандидатів на поїздку на ЧС-1990, але отримав травму, яка вимагала операції на коліні.
З 1989-го по 1999-й роки Лужний зіграв за «Динамо» 348 матчів (з них 52 – у єврокубках), відзначившись 14 голами. У його доробку 7 перемог у чемпіонатах України та одне срібло, а також чотири Кубки України.
З 1992 року стає капітаном команди. Тієї команди, яка в сезоні 1997/98 буквально розірвала іспанську «Барселону» 7:0 за сумою двох матчів, тієї команди, яка пройшла чеську «Спарту», французький «Ланс», грецький «Панатінаїкос», лондонський «Арсенал» та мадридський «Реал» на шляху до півфіналу Ліги чемпіонів 1998/99.
Влітку 1999 року 31-річний захисник став гравцем «Арсенала». Однак ще до цього на лідера «Динамо» був чималий попит. Так, у 1996 році, коли збірна України обіграла на виїзді північноірландців, на Лужного звернули увагу представники «Ковентрі Сіті», які були присутні на матчі в Белфасті. Переговори йшли добре, надійшло офіційне запрошення, а в паспорті Лужного вже встигли проставити англійську візу. Однак клуб АПЛ в останній момент не надіслав підтвердження, юридичні питання підвисли в повітрі, трансфер зірвався.
Пізніше за Лужного торгувалася «Бенфіка». Світові ЗМІ вже встигли оголосити, що лісабонці у лютому 1999 року підсиляться українцем, а його контракт з португальським грандом триватиме 3,5 роки, однак Олег знову не перейшов у закордонний клуб. Нові розмови про трансфер з’явились після продажу Андрія Шевченка в «Мілан». Серед низки претендентів («Міддлсбро», «Вест Хем» і «Ньюкасл») Олег обрав «сорок», успішно пройшов медогляд, але не погодив усі пункти особистого контракту. Він вже збирався повертатися в Київ, однак тут надійшла вигідна пропозиція від «Арсенала», і гравець прийняв її.
«Динамо» отримало за Лужного 2,9 млн доларів, «Арсенал» – досвідченого футболіста, спроможного виконувати складні завдання задля потреб своєї команди, а Лужний – 3-річний контракт і футболку з номером 22. Передбачалося, що Олег замінить Лі Діксона, проте він так і не зміг остаточно витіснити зі складу гравця збірної Англії.
Лужний повністю виправдав очікування Арсена Венгера: французький менеджер довго шукав досвідченого захисника із задатками універсалізму. Хоча українець і нерегулярно потрапляв у стартовий склад, протягом чотирьох років він зіграв за «Арсенал» 110 матчів (75 – в АПЛ). Найчастіше діяв на правому фланзі захисту, але іноді йому доводилося грати і в центрі, і на лівому фланзі, а одного разу у грі на Кубок ліги він вивів команду на поле з капітанською пов’язкою.
Вболівальники «канонірів» з величезною повагою ставилися до нашого земляка, який ідеально вписався в англійський стиль. Його декілька разів визнавали захисником місяця, і він входив до десятки найкращих захисників сезону. А у 2000 році Олега визнали найкращим захисником Англійської футбольної ліги за версією експертної компанії Opta Index.
Після дебютного сезону до Лужного був інтерес з боку «Ліона», але ціна в 3,2 млн доларів відлякала французів. Після трьох років в «Арсеналі» Арсен Венгер запропонував йому залишитися ще на один сезон, і українець погодився. Разом з «канонірами» ексдинамівець став чемпіоном Англії (2002), віцечемпіоном (2000, 2001, 2003), володарем Кубка (2002, 2003) та Суперкубка Англії (1999, 2002), а також фіналістом Кубка УЄФА-2000.
Свій останній поєдинок за «Арсенал» він провів у переможному фіналі Кубка Англії проти «Саутгемптона» і був визнаний гравцем матчу.
За чутками у літнє міжсезоння 2003 року Лужний хотів завершити кар'єру, але в результаті вирішив ще пограти. Були пропозиції від «Чарльтона», «Іпсвіча» та «Вест Гема», але в результаті він опинився у таборі новачка Премʼєр-ліги – «Вулвергемптона» (річний контракт). У ньому Лужному місця не знайшлося, хоча захисна лінія нагадувала прохідний двір.
Олег не зійшовся з тамтешнім тренером і просидів увесь сезон на лаві запасних (6 ігор в АПЛ та 4 – у Кубках), а «вовки» за підсумками чемпіонату фінішували останніми і вилетіли в Чемпіоншип. У Лужного був варіант перейти в «Іпсвіч», однак після АПЛ опускатися на рівень нижче він не хотів. Несподівано з’явився варіант із латвійською командою «Вента», куди Олега Романовича запросили в якості граючого головного тренера. Однак у сезоні-2005 амбітний клуб був лише восьмим, ветеран зіграв 9 матчів, не реалізував усі свої тренерські задумки і завершив кар’єру футболіста.
В національній збірній України Лужний дебютував 28 квітня 1992 року в товариській грі проти Угорщини (1:3), а останню гру провів 10 вересня 2003 року – проти Іспанії в невдалій кваліфікації чемпіонату Європи-2004 (суперники виграли на своєму полі – 2:1). У 52-х матчах за збірну Олег записав до свого доробку 5 гольових передач і 39 разів виводив «синьо-жовтих» на поле з капітанською пов’язкою.
4 квітня 2006 року Олег Лужний опинився у складі 22 українських тренерів, які першими в СНД отримали «Про-диплом» УЄФА. Починався новий етап його життя – тренерський. Вже у згаданій вище «Венті» Лужний почав будувати команду під себе, запросивши Олександра Хацкевича, Юрія Беня та Мацея Налєпу. Амбіції керівництва клубу були неабиякими – створити місцевого гранда і боротися за потрапляння до групового етапу Ліги чемпіонів.
Однак через лічені тижні в команді почалися проблеми з виплатами зарплат, футболісти відмовлялися виходити на поле, доки з ними не розрахуються. Абияк питання вирішили, однак зрештою проєкт «Вента» виявився великою мильною бульбашкою та фінансовою аферою.
У травні 2006-го Лужний став помічником наставника київського «Динамо» Анатолія Дем'яненка. У пресі поповзли чутки, що саме Олег Романович може замінити легенду киян. Після поразки італійській «Ромі» у першому турі групи Ліги чемпіонів Дем’яненка звільнили, але призначили виконувачем обов’язків Йожефа Сабо. З листопада по грудень 2007 року, після того, як Сабо за станом здоров'я залишив свою посаду, саме Лужний виконував обов'язки головного тренера клубу.
Перший матч на чолі рідної команди Лужному довелося провести на стадіоні «Олд Траффорд» проти «Манчестер Юнайтед» з Роналду та Вейном Руні у складі і сером Алексом Фергюсоном на тренерському містку. Як наслідок, розгромна поразка киян 0:4.
Та вже через 4 дні Олег Романович взяв реванш у матчі з «Шахтарем» Мірчі Луческу, вигравши з рахунком 2:1. Президент «Динамо» Ігор Суркіс заявив, що, аби стати головним тренером, Лужному потрібно виграти у всіх матчах, що залишилися до зимової перерви. З цим завданням наставник, на жаль, не впорався і покинув свою посаду.
Далі він працював спортивним директором «біло-синіх», а після призначення Юрія Сьоміна, починаючи з січня 2008 року, знову став помічником головного тренера.
Після відходу в 2009 році московського фахівця та призначення Валерія Газзаєва Лужний зберіг свою посаду, а через рік після звільнення вже другого росіянина вдруге став виконувачем обов'язків головного тренера «Динамо». Його досягнення у цей період неоднозначні: з одного боку, він вивів киян після вкрай невдалого старту в плейоф Ліги Європи 2010/11 з першого місця у групі, а з іншого – у чемпіонаті країни «Шахтар» збільшив свій відрив від «Динамо» з 5 до 12 очок.
У 2012 році Лужний покинув «Динамо», прийнявши запрошення очолити «Таврію». У Сімферополі тоді зібралася дуже солідна команда на чолі з найдосвідченішими Володимиром Єзерським, Олександром Назаренком і Максимом Калініченком. За перші 10 турів «Таврія» здобула 4 перемоги, 2 нічиї і зазнала 4 поразок, посівши традиційне місце в середині таблиці.
До притирання команди та тренера додалася «війна» керівництва клубу зі скандальним агентом Дмитром Селюком: низка його підопічних розпочала процедуру розірвання контракту з клубом. Згодом «Таврія» взагалі отримала заборону на трансфери нових гравців. За підсумками сезону сімферопольці посіли 11-е місце – найгірший результат за останні 9 років, і керівництво клубу 15 липня 2013 року достроково розірвало контракт із Лужним.
Після виходу з «Таврії» Лужний два з половиною роки перебував поза футболом, поки в січні 2016 року не очолив львівські «Карпати». Коли ж журналісти почали дзвонити Олегу Романовичу та розпитувати про комплектацію команди, плани тренувань тощо, з'ясувалося, що функція Лужного в клубі дещо інша.
«Коли проходила моя презентація, мене назвали головним тренером всього клубу. А головний тренер першої команди – Володимир Беззубяк. Я не відповідальний за результат першої, другої чи третьої команди. У мене є домовленість із президентом “Карпат” Петром Димінським про те, що я буду головним тренером клубу до травня місяця. За цей час я придивлюся до команд, розгляну проблеми, зазначу позитивні моменти, оцінюючи, наскільки футболісти та тренери відповідають рівню клубу. І після цього, ми з Петром Петровичем і поговоримо про подальшу співпрацю. Якщо домовимось, буде результат. Я буду відповідальним за перемоги та поразки, коли вестиму тренувальний процес», – пояснював у той період Лужний.
Зрештою, співпраця в такій дивній формі ні до чого доброго не привела і незабаром завершилася.
Влітку 2017-го Лужний знову повернувся до роботи асистентом головного тренера «Динамо» – цього разу він допомагав Олександру Хацкевичу.
Цікаво, що в той період Олега Романовича вже сватали до Англії – місцеві ЗМІ повідомляли, що Арсен Венгер може очолити «Евертон», а Лужний стане його помічником. Однак цього не сталося, і Лужний відпрацював із Хацкевичем аж до відставки білоруса. Олексій Михайличенко до свого тренерського штабу його не запросив. Також ходили чутки, що Лужному пропонували попрацювати з дитячими командами «Арсенала», проте той відмовився, заявивши, що йому цікавіше працювати з дорослими командами.
Згодом Олега Лужного хотіли бачити на тренерському містку в Польщі, а весною 2025-го його кликали команди з Ізраїлю. Він навіть погодився очолити «Маккабі» з Хайфи, але в останній момент щось не зрослось.
У 2022 році після вторгнення Росії в Україну Олег Романович вступив до лав територіальної оборони. А в 2025-му опублікував автобіографію українською мовою під назвою «Без компромісів. Чесна історія нашого футболу», де відверто висловлився про тих чи інших персон українського та світового футболу. Нині Лужний працює в Українській асоціації футболу, очолюючи Комітет професіонального футболу.
Олег Романович був одружений двічі. З першою дружиною – Елеонорою (артисткою балету на льоду) – познайомився в Києві, невдовзі після переходу в «Динамо». Вперше побачив її вдома у партнера по команді Андрія Баля – Елеонора товаришувала з його дружиною. Через два роки запропонував їй руку і серце (одружились у 1992 році). У цьому шлюбі в нього є дві доньки – Ольга та Христина, які мешкають у Лондоні.
У червні 2017 року одружився вдруге. Дружину звати Юлія.
