Український поет Михайль Семенко жив у харківському будинку «Слово» для письменників, писав футуристичні верлібри і боровся з іконізацією письменників. Він належить до митців Розстріляного відродження: його життя обірвалося у 44 роки через сталінські репресії. А ще Семенко був перекладачем на міжнародній конференції під час підписання Ризького договору та створив власний міф про військову службу в Першу світову війну. Втім, про нього ширяться й інші, не зовсім коректні міфи. Письменниця й дослідниця життя і творчості Михайля Семенка Любов Якимчук розповіла НУШ цікаві факти про поета.
Мама Михайля Семенка – Марія Проскурівна – хоч і не закінчила школи, та стала письменницею. Вона відвідувала школу лише дві зими, а потім її навчав грамоти молодший брат. Готуючи їжу дітям, вона намагалася вчити слова з підручника французької мови. У листах до брата в Петербург вона цікаво описувала події в селі, тож він порадив їй оформляти це в оповідання.
Батько Семенка був писарем. За свою роботу часто отримував «могоричі», тому випивав. Батьки планували відкрити шинок, але бізнес-план не вдалося реалізувати. У сім’ї було семеро дітей.
Михайло народився в селі Кибинці на Полтавщині, поблизу Миргорода. Про своє народження Семенко писав так: «Коли Волт Вітмен вмер, 1892, народивсь я». Уітмен теж писав верлібри (неримовані вірші) і започаткував їх як жанр.
Михайло навчився читати й писати в 4 роки. Вчився в Хорольському училищі, а потім – у Курському реальному училищі. Захоплювався грою на скрипці, для цього спеціально їздив на уроки до Києва.
Сестра Софія порадила Михайлу вступити до психоневрологічного інституту. Але через нестачу грошей він закинув уроки і продовжив писати вірші. Втім, засвоєні в інституті знання вплинули на його поезію. Наприклад, він знав, що таке теорія еволюції, читав Дарвіна, був обізнаний у географії, знав іноземні мови.
Якісна освіта – це про дистанційний коледж OPTIMA! Випускників 9 і 11 класів та їхні родини запрошують на безоплатний вебінар, який відбудеться 26 червня о 19:00. Реєстрація – за посиланням. Відповіді на запитання, які турбують потенційних вступників, спілкування зі спікерами та історії успіху студентів – усе це очікує на учасників вебінару. Довіртеся фахівцям, які точно знають, як розпочати кар'єру раніше за однолітків!
Під час Першої світової війни Михайль служив у телеграфній роті царської армії у Владивостоці. Там фронт не проходив, тому він не брав участі в бойових діях. Однак його брат загинув у бою.
У 1920-х роках Михайль працював редактором на Одеській кінофабриці, там непогано заробляв. За кожної можливості пропонував друзям роботу й перетягував у літературу тих, хто раніше нею не займався, наприклад, Юрія Яновського, який планував стати моряком.
На межі 1920-1930-х років жив у Харкові, видавав журнал «Нова ґенерація». Заробітки дозволяли поїхати за кордон і фінансово допомагати близьким. Працював над журналом в кав’ярні «Пока» – це було щось схоже на сучасний коворкінг. Загалом він займався літературою всюди: від редагування журналів до влаштування літературних містифікацій і писання віршів.
Любов Якимчук розповідає, що 1921 року Михайль Семенко побував у Ризі з дипломатичною місією: брав участь як перекладач у конференції, коли підписували Ризький мирний договір, що завершив польсько-радянський збройний конфлікт 1919-20-х років. Семенко перекладав текст договору: він чудово володів французькою – тоді найпоширенішою мовою міжнародного спілкування.
Після війни у біографічних довідках для публікацій Михайль не згадував, що служив у царській армій. Натомість створив міф, що збирався емігрувати до США Беринговою протокою, залишивши Російську імперію.
Друзі називали Михайля Сем. Вони згадували, що він розмовляв полтавською говіркою. Михайль був дуже веселий, душею компанії. Мав дещо бурхливий, експресивний характер.
Донька поета Ірина Семенко писала про батька: «Він був байдужий до побуту, до “комфорту”, до страв, але дуже любив свої письменницькі “знаряддя”. Любив подорожі, що давали йому відчуття волі й незалежности від побуту. Вдягався просто, але зі смаком. Його “форма” – майже завжди костюм і краватка; взимку в останні роки його життя – хутряне темно сіре кепі й коричневе хутряне пальто з оленя… Зі мною розмовляв завжди українською вибагливою мовою, навіть тоді, коли в багатьох сім’ях моїх шкільних товаришів почали говорити більш по-російськи».
Семенко був кучерявий, чорнявий і низького зросту. Його друга дружина була вища від нього на пів голови.
Він хотів усього нового й постійно пробував щось нове. Його вірші і проза – це постійний пошук і спроби. Прозові твори досі не опубліковані – зберігаються в архіві.
Семенко любив солодощі гаспароне – шоколадні вафлі. Також Михайль любив випити алкоголь, зокрема міцні напої й пиво.
У Семенка було два шлюби. З першою дружиною Лідією Горенко він познайомився у Владивостоку в 1916. Спочатку Семенко готував її брата до вступу в інститут, навчав гри на скрипці, а потім і їй допомагав готуватися. Так і розпочалися їхні стосунки. Поет складав музичні композиції, читав коханій вірші Лесі Українки. Коли почалася мобілізація, він повернувся в Україну й одружився з Лідією. У них було двоє дітей – Ірина й Ростислав.
З другою дружиною Семенко познайомився в Одесі. Наталя Ужвій була відомою акторкою, примою театру «Революція», знімалася на Одеській кінофабриці, де Семенко працював. Вона була помітною й відомою, захоплювала багатьох. У Семенка з нею почався роман. Пристрасні стосунки переросли у спільне проживання, у них народився син Михась, на рік молодший від сина від першого шлюбу Ростислава.
За рік до смерті Семенка в Наталі Ужвій з’явився інший чоловік, який згодом усиновив їхнього сина Михася. Хлопчик писав вірші та помер в юному віці від менінгіту. А Михайль після розставання з Наталею начебто хотів повернутися до своєї першої дружини Лідії та дітей.
Семенко не спалив «Кобзар» Шевченка, каже Любов Якимчук. Ба-більше: він написав власний «Кобзар» Михайля Семенка. У своїй книжечці «Кверо» він написав: «Я палю свій Кобзар». Це означало, що він виступає за нове мистецтво, відмовляється від канонізації Шевченка. Він не хотів бути наслідувачем Шевченка й обрав інший шлях – футуризм.
Є упередження, що, як і все покоління Розстріляного відродження, Семенко був комуністом. Так, Семенко справді був у партії українських комуністів-боротьбистів. Але коли вони приєдналися до комуністичної партії більшовиків, Семенко вже не був її членом.
Недоброзичливці часто пишуть, що Семенко був людиною зі складним характером і бив свою першу дружину. Але про це писала донька Костя Буревія Оксана, яка на той час була зовсім маленькою. Насправді в Костя з Михайлем були ворожі взаємини: Буревій насміхався над Семенком і висміював у віршах його «Нову ґенерацію».
22 квітня 1937 року Семенко приїхав із Харкова, де він жив, до Києва на творчий вечір. Його заарештували в готелі «Континенталь». Під час арешту була присутня Наталія Ужвій, хоча вони вже рік як розійшлися. Її підпис є на ордері про арешт.
Семенка відвели на допит, йому інкримінували терористичну діяльність: начебто він хотів кинути бомбу в трибуну радянського партійного діяча Станіслава Косіора під час виступу 1 травня 1937 року в Києві.
24 жовтня 1937 року о другій годині ночі Семенка розстріляли в Жовтневому палаці. За розстрільним списком він був 37-м. Тоді всі тіла відвезли в Биківнянський ліс. Зараз там на дереві висить меморіальна дошка, присвячена Михайлеві Семенку.
