Уже найближчої п'ятниці візьме старт черговий сезон Української Прем'єр-ліги: перший матч о 15:30 розпочнуть Колос і Кривбас.
Чемпіон у спеціальному матеріалі вирішив зібрати основні інтриги сезону.
Про новачків УПЛ я писав докладні матеріали в міжсезоння. Ось текст про Епіцентр:
Виліт з УПЛ старожилів в особі Ворскли та Чорноморця, символічна заміна їх Кудрівкою та Епіцентром, послужила таким собі еволюційним зламом розвитку ліги. Окрім Зорі, Динамо і Шахтаря (дві останні в принципі живуть в іншому вимірі), у вищій лізі не залишилося команд, які грають тут давно. Навіть Карпати з Кривбасом, попри максимально статусний "бренд", вийшли в елітний дивізіон тільки після початку повномасштабного вторгнення.
Війна вносить свої корективи, і Ворскла з Чорноморцем у сезоні-2024/25 не заслуговували нічого, крім вильоту. Але біда в тому, що на їхнє місце приходять нехай і молоді, але зовсім не амбітні колективи. Кудрівка, Полтава, Епіцентр не витрачаються не те що на гравців, а навіть на інфраструктуру. По-перше, немає амбіцій (може, через рік грати в Першій лізі?), по-друге, і капітали господарів не ті, що у Жеваго, Буткевича, Караманіца.
І, звичайно, не тільки нові бідні команди виходять, а й "старожили" біднішають. Про Зорю раніше говорили, що її рятують щорічні виходи в єврокубки – без надходжень від УЄФА клуб помре. Ці чутки не підтвердилися, але клуб ледве виживає за рахунок орендованої молоді Динамо і стає з кожним сезоном дедалі слабшим.
Оболонь готова відпускати гравців навіть у першолігову Буковину; Рух протягом року відпустив майже всю основу і буде грати вчорашньою молоддю; Верес теж втратив лідерів, а новачків знайшов у лігах, які підходять хіба що для вивчення географії...
10 років тому, коли в УПЛ виходили перші настільки скромні команди, це викликало наснагу. "В Іспанії виходить у Ла Лігу Ейбар, у Німеччині – Гоффенгайм, а у нас буде Олімпік!". Але в якийсь момент таких олімпіків стало пів ліги. Ба більше, сам вихід в УПЛ перестав означати якусь "доблесть". Якщо є амбіції і якесь стабільне фінансування, ти вже входиш у дуже, дуже вузьке коло претендентів. Перша ліга переїхала у вищу, а в першій зараз, швидше, друга.
Чесно кажучи, той факт, що лігу досі не скоротили, можна пояснити тільки політичними причинами. У час, коли Україна і території втрачає, і людей, скорочувати ще й вищу лігу може бути дійсно водою на млин ворога. Але в середині 2010-их УПЛ скорочували до 12 команд за набагато менш обґрунтованими приводами. Різниця між Шахтарем, Динамо, Карпатами, Поліссям і такими ось новачками УПЛ колосальна, і розгромів можна чекати дуже-дуже багато.
З поваги до блиску срібних медалей виділю для Олександрії окремий пункт, хоча вона навряд чи гратиме принципово краще за умовну Зорю. Клуб, який серйозно, до останнього бився за чемпіонство з Динамо, навіть не намагається зберегти позиції.
Він, у принципі, і можливостей для цього мав небагато: той же Єрмаков від самого початку був у клубі в оренді, а контракт Калюжного закінчувався цього літа. Але Олександрія віддає зовсім уже всіх, за кого щось пропонують: разом із Калюжним до Харкова переїхали Шабанов із Мартинюком, Кравченко вже в Поліссі.
На тлі цього і головні активи, Безерра з Кампушем, викликають мало віри в контексті нового сезону. Швидше за все Безерра і Кампуш – гравці, у яких залишився рік за контрактом – підуть до кінця серпня: зберігати такі активи, щоб через рік відпустити безкоштовно, має мало сенсу.
Слово "проєкт" стосовно футболу зазвичай вживають у контексті амбіцій: посісти місце вище, стати командою іншого рівня. Але тут ми бачимо ситуацію іншого проєкту: коли завдання не впасти занадто низько.
Новим тренером після відходу Ротаня став 33-річний Кирило Нестеренко, для якого це дебют у статусі головного, склад оновлюється і буде оновлюватися – і стежити за цим, у принципі, теж цікаво. Ніякої катастрофи не відбувається: та ж Олександрія після "бронзового" сезону-18/19 відкочувалася назад, але повернулася до боротьби навіть за золото.
Подивимося, як клуб буде переживати нову зміну поколінь цього разу.
Як цікаво часом реальність суперечить очікуванням. Ми всі (не всі, але дуже багато хто з нас) звикли думати, що будь-які форс-мажори, будь-який ризик для життя відфільтровують із місцевого футболу легіонерів. Усі ми пам'ятаємо, як Шахтар грав повністю українським складом у перші місяці після повномасштабного вторгнення. Але зараз ми бачимо, як команда, яка найбільше страждає від російської агресії в усій УПЛ, посилюється виключно іноземцями!
У Кривому Розі, де вже й готелів цілих через обстріли не залишилося, влітку один український новачок – і той прийшов фактично в обмін. Голкіпер Кемкін, може, і посилить клуб, але він прийшов із Карпат одночасно з від'їздом у Карпати Кліщука. А коли справа стосується стандартної трансферної політики – пошуку новачків, переговорів, підписання контрактів – приїжджають венесуельці Карлоси, бразильці Гільєрме і Тьяго, хорват Бекавац, ізраїльтянин Бар, болівієць Хосе...
Ми (не всі, але дуже багато хто з нас) абстрагувалися від війни, думали, що це реальність із минулого, але дуже багато країн живуть в умовах або військових конфліктів, або постійного переділу влади між ПВК/наркокартелями/терористичними організаціями тощо. У підсумку конкретний Кривбас, чиє життя рашисти ускладнюють об'єктивно дуже сильно, опинився в ситуації, коли простіше набрати гравців у Болівії та Венесуели, ніж утримувати українців.
Українців виїхало, при цьому, дуже багато. Про Кліщука сказано вище, Романчук уже в румунській Університаті, Вакулко в казахстанському Ордабаси, Понєдєльнік у Колосі, Кузик в ЛНЗ, Луньов і Хомченовський поки що ніде, але точно розпочнуть новий сезон не в Кривбасі...
З огляду на те що клуб ще й Сосу втратив – він, мабуть, став слабшим. Подивимося, як новий тренер (теж звиклий до обстрілів ще в Ізраїлі) перебудує команду – але зараз Кривбас балансує на межі ліміту. Крім Кемкіна, конкуренцію за спортивним принципом має вигравати Твердохліб (якого намагається переманити пів ліги) і Задерака.
Скоро виповниться два роки з моменту, як харківський клуб придбав Віктор Носов. Весь цей час "двадцять п'яті" жили дуже дивним, практично унікальним життям: домінували тільки на одному полі – трансферному.
Це примудритися треба: набирати зірок рівня Гармаша і Юрченка – і вилітати. Потім із першої ліги вигравати боротьбу за важливих гравців Дніпра-1 у команд із претензіями на єврокубки, переманювати найкращих гравців у команд УПЛ – і навіть там грати погано. Владислав Калитвинцев у першій лізі посів місце нижче, ніж Олександрія, яку він залишив, посіла у вищій.
Ганьба, якщо коротко – але ця команда все-таки повернулася в УПЛ. Провалюватися в трансферах можна до певної пори – але коли в "стиках" із Лівим Берегом у тебе кожен гравець сильніший за суперника, можна виграти і без ігрової переваги. Питання в тому, що далі: Носов за одного Мартинюка виклав півтора мільйона євро не заради тих 11-12 місць, які команда займала без нього.
Ресурс у харків'ян входить щонайменше в топ-5 України – але вони минулого сезону ледве пробилися в топ-5 другого дивізіону. Бартуловича на чолі команди бачити приємно, цікаво, але він тільки починає свій тренерський шлях. Носов може продовжити посилення, але, чесно кажучи, це може тільки нашкодити. Трансфер Юрченка два роки тому зламав баланс команди і привів до вильоту.
Не всі назви клубів виходять пророчими. Фортунам далеко не завжди щастить, Перемога не завжди перемагає – а рух Руху в топ таблиці перервався найдраматичнішим чином. Найзірковіші гравці пішли в Карпати, коли їхній суперник по дербі здавався фактично невразливим. Там, де не вистачає зірок, вийдуть гравці молодіжки – і буде не гірше, адже молодіжка Руха – одна з найкращих у країні, а Віталій Пономарьов багато років із нею працював і адаптує її близько до ідеалу.
На жаль, цей баланс швидко зруйнувався, і зараз у Русі одні юніори й залишилися. Пономарьов заслужив шанс – і його надав той самий клуб, якому українців у складі дуже не вистачало. ЛНЗ у попередні роки набрав стільки іноземців, що на межі порушення ліміту ходив – а результату не було, дуже багато легіонерів не дали нічого.
Пономарьов приходить, щоб дати баланс – і для нього, який до 50 років тільки кілька років був головним тренером у Русі, це схоже на шанс усього життя. Клуб допоміг, переманивши разом із Віталієм чотирьох гравців Руху – але якщо у тренера не піде, довго чекати ніхто не буде. Звідси самого Григорчука звільнили після 13 ігор.
Минулого сезону до самого останнього туру дебютант Прем'єр-ліги претендував на вихід у єврокубки. Це не дивно для нинішньої УПЛ, Полісся рік тому одразу заскочило в Лігу конференцій – і ба більше, нині диспозиція така, що Карпати хоча б у ЛК можна прямо-таки чекати.
Львівський клуб у літнє трансферне вікно поводиться скромно – і його можна в цьому зрозуміти. По-перше, зберегти Педросо і Бруніньо вже коштувало півтора мільйона євро – бразильці спочатку були в команді в оренді, клуб їхні контракти викупив. Але є і простіша причина. Минулий сезон Карпати закінчили шостими, але за літо Кривбас став слабшим, а Олександрія як серйозний суперник просто перестала існувати.
Львівський клуб тепер, майже очевидно, входить до першої четвірки найсильніших. Глибокий склад, райські (якщо порівнювати з тим же Кривим Рогом) умови для життя, тренер, який, на відміну від усіх конкурентів, працює другий сезон, а не тільки знайомиться з командою – це все козирі на руках.
Навіть підсилення може ще під'їхати – як під'їхав Карабін, чудовий гравець... Єдине, що корисно пам'ятати львів'янам: тепер вони не новачки, тепер від них чекають успіхів – і грати проти них будуть зовсім інакше.
Житомирський клуб збирає смішки з приводу невідповідності амбіцій і результатів, але все-таки піднімається в таблиці. У дебютному сезоні на рівні УПЛ пробитися в єврокубки – check, наступного пробитися в топ-4 – check. Чим же зумовлена критика?
Ну, в контексті програшу представнику Андорри неактуальне, мабуть, саме питання – але Полісся і в чемпіонаті набирає потрібні позиції на безриб'ї. Кривбас не живе, а виживає, це навіть Вернидубу набридло – але в минулому сезоні він програв Поліссю, яке накупило гравців на три склади, одне очко. Позаминулого випередив на 7, і Полісся ледве-ледве випередило зовсім ще "зелений" Рух.
Карпати в дебютному сезоні на рівні УПЛ відстали лише на два пункти. Олександрія, і близько не маючи такого фінансування, привезла Поліссю 19 (!!!) очок. Просто – то Дніпро-1 зникає, то Рух відпускає найкращих, то з Кривбаса йдуть лідери. У нинішній УПЛ достатньо бути стабільними, щоб фінішувати високо. Не з Кудрівкою ж за топ-5 боротися, це смішно – а про Ворсклу і Чорноморець у цьому контексті говорити навіть не смішно.
Ротань приїжджав до Житомира в статусі, практично, чудотворця. Так, Санта-Колома відразу дала йому ляпаса, але це ще не вирок. Клуб може посилитися, а Руслан Петрович – поставити такий самий стильний командний футбол, який поставив Олександрії, і тоді мало не буде нікому. Нагадаю: не Шахтар, а саме Ротань із ресурсом набагато нижчим, ніж є в нього зараз, воював за золото УПЛ із Динамо до останнього патрона.
Олександрію як претендента на високі місця дивно навіть сприймати. Карпати, звісно, чекають на новий бій, та й Кривбас із ЛНЗ готові до перегонів. Шлях до першої трійки і не повинен бути легким, але, принаймні, потенціал для створення нової третьої сили в Житомирі є.
Анонс сезону я пишу в момент, коли два основні претенденти на чемпіонство вже стартували в єврокубках – і, звісно, оцінка їхньої гри виглядає кардинально різною.
Шахтар чудово зіграв у кваліфікації Ліги Європи. Зіграв по-різному, але в обох випадках дуже круто. Напівлюбителі з Ільвеса і серйозний європейський суперник в особі Бешикташа були переможені однаково впевнено.
Дуже потужно виглядають фланги (чутки про інтерес Реала до Аліссона можуть бути уткою, але раніше він грав так, що навіть утка такого плану не могла з'явитися), дуже велика внутрішня конкуренція (Бондаренку і близько не гарантоване місце в основі, але коли він виходить, то дуже допомагає), Шахтар впевнено тримає м'яч – загалом, він просто дуже сильний.
Динамо виглядає набагато слабшим... Але чи могло воно виглядати потужно? Жереб підкинув напіваматорів із Мальти, вони їх розгромили на виїзді. Свого Бешикташа в них поки що не було, а 6:0 чи 3:0 у дебютному матчі – точно не та річ, яка робить різницю на фініші.
Проблеми Шахтаря швидше в інших речах. Про трансфери клубу говорили-говорили, говорили-говорили – а потім клубу доводиться з пафосом, з трейлерами в соцмережах анонсувати нову форму, тому що не вдалося підписати нікого. Так, склад і так глибокий, так, 99% трансферів з УПЛ не в змозі посилити Динамо – але команда і в минулому сезоні ледве випередила Олександрію, а зараз Шахтар має всі шанси стати сильнішим.
Домашня форма Шахтаря в цьому сезоні дуже схожа дизайном на шкіру тигра. Своєю формою на початку сезону Шахтар нагадує тигра, який крадеться до чемпіонського титулу. Динамо ніколи не використовувало у своїй символіці драконів, але зараз воно нагадує того самого дракона, що причаївся, з назви фільму: тримає трофей у себе, але поки що має набагато скромніший вигляд.
