Вплив столичних клубів на футбольний чемпіонат країни - тема з багатою історією, політичними відтінками і спортивним контекстом.
Історично так склалося, що в багатьох країнах столичні клуби від самого початку отримували преференції – фінансування (легше шукати покровителів), увага ЗМІ (постійно в центрі), доступ до найкращих стадіонів, магніт для молодих талантів, сильний вплив у федерації – усе це призводило до певного домінування на внутрішній арені.
У кожної медалі два боки, тож мав місце й негативний аспект: дисбаланс у розподілі ресурсів, монополізація успіху (ризик для місцевої ліги перетворитися на "змагання за друге/третє місце"), елемент тиску на суддів та, зрештою, сповільнений розвиток регіонів – адже молодь та інвестиції стікаються до столиці.
Бувають, звісно, і зворотні приклади – Німеччина. Тут регіони (Мюнхен, Дортмунд, Леверкузен, Лейпцин, Франкфурт-на-Майні, Кельн, Бремен) сильніші за столицю, але це, скоріше, виняток із правил. Столичні "Уніон" і "Герта" грають у Бундеслізі, але зірок з неба не хапають; берлінські “Динамо”, "Теніс-Боруссія" і "Берлінгер АК 07" – усі в Оберлізі (3-4 ліга).
Чимало випадків, коли столичні клуби ставали символом централізації влади – звдси конфлікти з регіонами і дербі заряджені політично.
Ось тільки найяскравіші з них.
Іспанія. Протистояння Мадридського "Реала" та "Барселони" давно має політичний підтекст: "Реал" асоціюється з франкістським режимом (генерал Франко, Громадянська війна 1936-39), тоді як "Барселона" - символ каталонської ідентичності та антицентралізму. Це не просто футбол, а символ боротьби Каталонії за автономію (а в 21 столітті – і незалежність). Якщо додати ще Мадридський "Атлетіко", отримаємо тріумвірат найтитулованіших клубів, які й визначають вектор розвитку ліги. Ще два столичні клуби - "Райо Вальєкано" та "Гетафе" (команда Автономного співтовариства Мадрид) - законодавцем мод ніколи не були і поки що більше думають про те, як не вилетіти з Прімери, аніж про щось значуще.
Сербія. Белградські клуби від самого початку були пов'язані із силовими структурами: "Црвена Звезда" – народна армія, "Партизан" – МВС/розвідка. Два найтитулованіших клуби країни, що займають ключові позиції в чемпіонаті з великим відривом. Крім того, суперників, які могли б реально їх посунути, поки що не спостерігається (мається на увазі системно і надовго, а не разовий сплеск). Крім протистояння один з одним має місце їхнє протистояння з провінцією – "Воєводіна" (Нові Сад) і "Раднічкі" (Ніш). Багато фанатів у регіонах вважають столицю символом корупції та панування. Треба додати, що в Белграді є ще два клуби вищої ліги: ОФК (5-разовий чемпіон і 4-разовий віце-чемпіон країни) і "Чукарічкі" (володар Кубка). Але ні той, ні інший і поруч не стоять із грандами.
Греція. Столичний "Панатінаїкос" і "Олімпіакос" (Пірей – передмістя столиці та найбільший порт). Політичний підтекст протистояння всередині самої столиці – боротьба класів: "Панатінаїкос" (еліта, центр) проти "Олімпіакоса" (портовий робітничий клас). Також загострення протистояння обох із провінцією через сприйняття Афін як центру влади та фінансів. Правду кажучи, тут столичне тріо (плюс "АЕК") давно визначає погоду в місцевій лізі (і за грою, і за кількістю титулів). Столичним "Атромітосу" (Перістеріон, передмістя Афін) і "Паніоніосу" (передмістя Афін Неа-Смірні) до своїх іменитих візаві поки дуже далеко.
Туреччина. У Стамбулі базуються багато відомих футбольних клубів, серед яких найпопулярнішими є "Бешикташ", "Галатасарай" і “Фенербахче”, що утворюють так звану "Велику трійку" турецького футболу. Крім внутрішніх розбірок ("Галатасай" із “Фенербахче" – елітний європейський район проти більш народного азійського Стамбула) має місце протистояння їх із "Трабзонспором". Політичний підтекст – стамбульські клуби асоціюються з елітою і великим бізнесом, "Трабзонспор" – з антисистемними і консервативними силами (маргіналізований чорноморський регіон – антистоличний настрій). Дербі часто перетікають у національну та класову риторику. Також у місті є клуби "Істанбул Башакшехір", "Касимпаша", "Фатіх Карагюмрюк", "Еюспор", “Пендікспор” та "Істанбулспор", які також беруть участь у турецькій Суперлізі. Є ще "Сарієр" із ліги 2, а також із нижчих ліг “Вефа” та "Бакіркейспор" (свого часу обидва грали у вишці), "Зейтінбурнуспор", “Тузласпор” і "Умранієспор". (Анкара – формальна столиця, але політично та історично "столицею" футболу вважається Стамбул).
Польща. Із п'ятірки столичних клубів тільки "Легія" регулярно впливає на результати ліги й одночасно є найтитулованішим клубом країни. Решта ("Варшав'янка", "Гвардія", “Корона” і "Полонія") поки що тільки на шляху до вершин. Ситуація, що склалася, анітрохи не заважає існуванню дербі "Легії" з краківською “Віслою” і "Лехом" із Познані. Варшава вважається центром влади і багато регіонів бачать її як "чужу", відірвану від народу. Фанати часто використовують націоналістичні та історичні гасла, особливо в Кракові.
Єгипет. Футбол у Каїрі – це релігія, пристрасть і політика одночасно. Єгипетська столиця породила найбільше африканське дербі та зосередила головні сили футбольного континенту. У жодній країні Африки (і мало де у світі) столичні клуби не відіграють такої домінуючої ролі, як у Єгипті. Два столичні клуби "Аль-Ахлі" і "Замалєк" утворюють непримиренне дербі з яскравим підтекстом: "Аль-Ахлі" – народний клуб, з активними ультрас, що відігравали важливу роль у революції 2011-го року, "Замалєк" – асоціюється з армією, елітою, навіть із монархією (у минулому). Їхнє протистояння – не тільки спортивне, а й політико-соціальне. Заради справедливості слід зазначити, що в місцевій лізі грають ще кілька команд зі столиці, але їхні імена навряд чи щось скажуть нашому читачеві.
Іран. Столичні "Персеполіс" і "Естегляль" протистоять як провінції, так і один одному. Вони ж, по суті, і роблять погоду в місцевій лізі та на континенті (частково). Політичний підтекст їхнього особистого протистояння: "Персеполіс" – популярний серед простих і ліберальних верств, "Естегляль" - символ доісламської епохи та ближчий до влади. Часто лунають звинувачення в заступництві з боку режиму. Як і в єгипетському Каїрі, в Тегерані є ще понад 5 клубів, але погоди вони також не роблять.
Болгарія. Одне з найбільш напружених і політично заряджених дербі Східної Європи. Матчі між ЦСКА Софія і "Левскі" Софія – не просто спортивна подія, а дзеркало історії Болгарії XX століття. ЦСКА створювався як клуб болгарської народної армії (аналог радянського ЦСКА). "Левскі" мав зв'язки з міністерством внутрішніх справ і вважався трохи більш "ліберальним" – хоча обидва клуби контролювалися комуністичним режимом. Дербі активно використовувалося владою в післявоєнну епоху – як інструмент стримування соціальної енергії. Після падіння режиму (1990) обидва клуби пережили приватизацію, але їхнє історичне позиціювання залишилося: ЦСКА – "військова дисципліна, армійська слава", “Левскі" – "опір, народний клуб". Обидва фанатські табори регулярно зривають матчі піротехнікою і банерами. Софійське дербі – це ідеальний приклад того, як футбол у Східній Європі обростає ідеологічними, політичними та культурними сенсами. Навіть коли рівень гри падає, пристрасті між червоними і синіми не вщухають. Не можна не відзначити, що в клубному футболі країни найсильнішим наразі є "Лудогорець" (14 чемпіонств поспіль з 2011-го року), який хоч і базується в невеликому містечку Разград на півночі Болгарії, але всі важливі матчі грає в столиці, тож назвати його "регіональним" можна лише умовно. Інші столичні клуби, а саме "Славія", "Локомотив", “Слівен” і "Септемврі" не мають вирішального впливу на результати місцевої ліги.
Румунія. Бухарестське дербі – наймасштабніше футбольне протистояння Румунії – не просто спортивна подія, а відображення соціальних, політичних та ідеологічних розколів у країні, особливо в посткомуністичний період. FCSB / Стяуа – заснована 1947-го року армією, як символ військової могутності та соціалістичного патріотизму, Динамо – клуб МВС і спецслужб, символ контролю та державної дисципліни. Бухарестське дербі – унікальний феномен, який не просто відображає протистояння спортивних шкіл, а й розкол у суспільстві, ідеології, історичній пам'яті.
Навіть у кризі румунського футболу, цей матч залишається символічним і лютим. У румунській столиці є ще "Рапід" і "Дако-Джетіка", але серйозного впливу на місцевий футбол вони, на жаль, не мають. Тенденція зміщення впливу в регіони не оминула і місцеву Суперлігу – за останні двадцять років 13 чемпіонств належить клубам не зі столиці: ЧФР Клуж – 8 чемпіонств і по одному у "Фарула" і "Вііторула" з Констанци, "Астрі" Джурджу, “Оцелулула” Галац і "Унірі" Урзінечі. Але говорити про докорінний перелом, думаю, поки що зарано. Успіхи "провінціалів" поки що більше пов'язані з внутрішніми проблемами двох столичних грандів, і щойно їх успішно вирішать, усе повернеться на круги своя.
Чехія. Празьке дербі – головне протистояння Чехії, з більш ніж 130-річною історією. Матчі між "Спартою" і "Славією" – це не просто боротьба за футбольну перевагу, а й символічне зіткнення двох різних культурних, соціальних і політичних світів. "Славія" – наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття позиціонувалася як національно-визвольний клуб, символ чеської інтелігенції та опору германізації, символ зірки на емблемі – відображення слов'янської ідеї та патріотизму. "Спарта" виникла в робітничо-ремісничому середовищі, швидко стала символом фізичної міці та дисципліни. Празьке дербі - не просто "найстаріше" в Центральній Європі. Це зіткнення ідентичностей: інтелігентного ідеалізму і буржуазного прагматизму, ліберального мислення і консервативної хватки. Інші столичні клуби "Богеміанс", "Вікторія Жижков" і "Дукла" далекі від впливу на футбольні процеси і часто курсують між лігами. Останніми роками виклик столичним грандам намагається кинути "Вікторія" з міста Плзень (центр пивоваріння та заводів компанії "Škoda"), але 6 чемпіонств за останні 15 років поки що замало для серйозних претензій на трон.
Аргентина. Буенос-Айрес – одне з найбільш "футбольних" міст планети, з більш ніж 14-ти професійними клубами, багато з яких – історичні, титуловані та глибоко вкорінені в культурі всієї країни. Їхні дербі – не просто матчі, а боротьба за ідентичність, вплетену в класову, політичну, іммігрантську та вуличну реальність міста. Головні дербі столиці. Суперкласико "Бока Хуніорс" (символ народної Аргентини, вуличної енергії та робітничого класу) і "Рівер Плейт" (символ влади, освіти та місцевих еліт, пізніше буржуазії). Матчі супроводжуються масовими маршами, співом, піротехнікою, а іноді – насильством, дербі вважається найяскравішим у світі (за визнанням ФІФА 2004 рік). Авельянедське дербі – найстаріше в країні: "Індепендьєнте" (асоціюється з ліволіберальною інтелігенцією, має прізвисько "Rey de Copas" - король кубків) та “Расинг” (перший чемпіон, клуб із багатою історією, на прізвисько "футбольна академія"). Райони клубів розташовані через вулицю один від одного. Примітними є також дербі "Заходу" столиці між клубами "Велес Сарсфілд" (місцева інтелігенція, сімейні вболівальники) і "Ферро Карріл Весте" (також інтелігенція, але між її прошарками є сильне загострення) і дербі "Барріо" (райони теж межують) між "Сан-Лоренсо" (католицька парафія, робітники, традиції, вболівальником був Папа Римський Франциск) та "Хураканом" (народний клуб півдня міста, що більше позиціонував себе як романтичний і незалежний). Насамкінець слід зазначити, що Буенос-Айрес – унікальний випадок, де столичні дербі охоплюють весь спектр соціального, політичного та культурного життя країни. Тут кожен клуб – не просто команда, а душа, з якою людина живе з дитинства до самої смерті.
Уругвай. Крихітна країна, але у футбольному світі вона гігант, і її столиця Монтевідео – одне з найбільш "перенасичених футболом" міст. З 16-ти клубів вищого дивізіону, близько 12 перебувають у столиці, і багато хто з них залучені до дербі, що мають політичний, класовий або історико-ідентичний характер. Головне дербі країни між найтитулованішими клубами "Пеньяролем" (символом пролетаріату та індустріального півдня) і "Насьоналем" (заснований наприкінці 19-го століття, як відповідь уругвайської інтелігенції на засилля іноземців у спорті). Це дербі не тільки класове, а й етнокультурне: "Пеньяроль" – за робітників, практиків, "справжніх мужиків", "Національ" – за уругвайців, студентів, лібералів. Інші цікаві дербі: між "Серро" (робітничий порт, пролетарі, лівий фланг) і "Рампла Хуніорс" (будівельники, марксисти, соціалісти), а також між “Данубіо” та "Вандерерс" (зіткнення діаспорної, мігрантської ідентичності (Балкани) з уродженою інтелігенцією; обидві славляться своїми сильними академіями – їхні вихідці Альваро Рекоба та Едісон Кавані). Загалом, клуби Монтевідео – це не просто футбол. Це ідеологія, культура і навіть політична ідентичність. На відміну від ліг, де все підпорядковано лише комерції, уругвайський футбол – це голос вулиць, нетрів, університетів і фабрик.
Парагвай. Асунсьйон – один із прихованих епіцентрів футбольної пристрасті в Південній Америці. Практично всі головні клуби країни базуються саме тут або в його передмістях. Їхні протистояння – це не тільки боротьба за титули, а й соціальні, політичні та територіальні дербі, вплетені в історію Парагваю з початку XX століття. Головне дербі країни – "Серро Портеньо" (названий на честь перемоги парагвайців над аргентинцями (битва при Серро-Портеньо), від самого початку представляв національне, революційне і народне начало, опозиційний дух) і “Олімпією” (еліта, влада, консерватизм, аристократи, історичний "гранд" – заснований сином президента Парагваю). Дербі супроводжуються маршами, хореографіями, і високим рівнем напруги – не раз траплялися масові заворушення. Серед інших дербі Асуньйона потрібно виділити "елітне" між "Лібертадом" та “Олімпією” (дербі не настільки гаряче, як із "Серро Портеньйо", але це суперечка за владу та вплив в асоціації), а також "Серро Портеньо" з "Гуарані" (протистояння між національною школою футболу (корінне індіанське населення Guaraní) і народними масами вихідців з Європи, які приїхали пізніше й осіли тут), а також боротьба "Гуарані" з "Лібертадом" (протистояння між “традицією” і "сучасною системою", обидва – претенденти на звання третьої сили Парагваю). Футбол в Асунсьйоні – це двигун соціальної енергії, політичного вираження та районної ідентичності. Дербі не обмежуються тільки боротьбою за очки: це класова війна, національна пам'ять і ритуал приналежності.
Колумбія. Футбол у Боготі – серце Колумбії не тільки політично, а й футбольно. Хоча столичні клуби не так домінують, як, скажімо, аргентинські чи уругвайські гранди, але їхні дербі – сповнені пристрасті, класових протиставлень, політики та історії насильства. Головне дербі столиці – "Мільйонаріс" (виник як клуб еліти, влади та грошей із характерним прізвиськом "мільйонери") і "Санта Фе" (найстаріший клуб міста, заснований студентами з університету Росаріо, довгий час позиціонувався як інтелігентний, академічний, “народний” клуб, особливо на противагу "багатим" суперникам). Обидві фан-групи мають сильну присутність у вуличній культурі Боготи – графіті, перформанси, банери. До 2000-х дербі супроводжувалися масовими вуличними сутичками, були навіть жертви. Із дербі столичних клубів із "нестоличними" насамперед потрібно виділити протистояння медельїнського "Атлетіко Насьональ" (символ нового багатства і домінування провінції) і столичного "Мільйонаріса" (конфлікт між центром і провінцією, між "старим правлячим класом" і "новими грошима" - у 90-х пов'язувався з наркокартелями), а також протистояння столичного "Санта Фе" з клубами з міста Калі - “Депортіво” та "Америкою" (ворожнеча з лівими антибуржуазними клубами Калі через ідейну близькість і конкуренцію). На закінчення потрібно сказати, що Богота – унікальна арена, де футбол не просто спорт, а соціальний барометр. Головне дербі столиці – це битва символів класової та політичної боротьби, в якій футбольні фанати перетворюються на вуличних поетів, активістів і хранителів міської ідентичності.
На противагу країнам, де столичні клуби визначають увесь національний порядок денний, пропоную зупинитися на кількох прикладах, де масовість професійних клубів у головному місті держави не означає їхнє тотальне домінування в лізі.
Англія. У Лондоні базується 14 футбольних клубів, що грають у різних дивізіонах. У Прем'єр-лізі, вищому дивізіоні, виступають половина з них: "Арсенал", "Челсі", "Кристал Пелас", "Тоттенгем Хотспур", "Вест Гем Юнайтед", "Брентфорд" і "Фулгем". У Чемпіоншипі (другий дивізіон) грають "Куїнз Парк Рейнджерс" і "Міллуолл". У Першій лізі (третій дивізіон) представлені "Лейтон Орієнт" і "Чарльтон Атлетик". У Другій лізі (четвертий дивізіон) грають "АФК Вімблдон" і "Саттон Юнайтед". Важливо зазначити, що наявність аж семи футбольних клубів у Прем'єр Лізі не робить Лондон футбольною столицею країни, бо є потужні опоненти в провінції. Ідеться про "Евертон" та "Ліверпуль" (з однойменного міста), манчестерські "Сіті" та "Юнайтид", "Астон Віллу" та “Бірмінгем” (з однойменного міста), а також про "Ноттінгем Форрест" та "Ньюкасл". Провінція не тільки врівноважує столицю, а й часто її переграє.
Італія. Тут схожа з Англією картина. Футбол у Римі – дуже пристрасне видовище. Два місцеві клуби – "Рома" і “Лаціо” – ділять не тільки італійську столицю, а й "Стадіо Олімпіко". Був ще Римський "Атлетіко", в якому починали грати багато майбутніх зірок, але не так давно клуб виключили з профі... Проте наявність таких футбольних центрів, як Мілан ("Інтер" і "Мілан"), Турин ("Ювентус" і "Торіно") і Бергамо ("Аталанта") на півночі країни, Флоренція ("Фіорентина") і Генуя ("Дженоа" і “Сампдорія”, що феєрія донедавна) у центрі та Неаполь ("Наполі" – чинний чемпіон) на півдні не дають змоги столичним клубам диктувати футбольну моду.
Франція: У Парижі два основних футбольних клуби: Парі Сен-Жермен (ПСЖ) і Париж (Paris FC). ПСЖ, безумовно, відоміший і титулованіший і є одним із провідних клубів не лише Франції, а й Європи, тоді як "Париж ФК" тільки вийшов до Ліги 1. Не забуваємо про столичні "Ред Стар" і "Расинг", які зараз бовтаються нижче Ліги1, але свого часу були і чемпіонами країни, і володарями всіляких кубкових змагань. Якщо говорити про національне дербі, у Франції воно, скоріше, має столично-регіональний характер – ПСЖ і "Марсель": Париж (глобальний капітал) проти "південної Франції", народної гордості. Незважаючи на нечувані вливання шейхів, ПСЖ хоч і домінує на внутрішній арені останнім часом, але завдяки сильній провінції його димінацію не можна назвати тотальною. Мова про такі клуби, як "Монако" (команда з однойменного князівства), "Ліон" ("шовкова" столиця), “Нант” (клуб з однойменного міста, що зветься "Західною Венецією"), "Марсель" (найбільший порт країни і всього Середземномор'я), "Сент-Етьєнн" ("збройова" столиця), "Ніцца" (головний курорт на Лазурному Березі), "Лілль" ("текстильна" столиця) і донедавна “Бордо” (світова "винна" столиця – колишній гранд через фінансові труднощі нещодавно був понижений у класі).
Столичні клуби часто відіграють ключову роль, але здоров'я чемпіонату все-таки залежить від балансу між головним містом країни і сильною провінцією. Світова тенденція останніх років – посилення регіональних проектів, особливо з приватними інвестиціями. У країнах зі стійкими лігами (Німеччина, Англія, Бельгія, Нідерланди) вплив столиці менш монопольний.
