Жмеринчанин Денис Белясов щодня рятує життя воїнам, чиє життя ледь не обламала війна. Хірургічні лампи в операційній не згасають, лікарі за день роблять декілька операцій.Часом, важко фізично та морально. Денис жодної хвилини не пошкодував, що обрав місію бути хірургом. Це бажання виникло відразу після закінчення школи.
В його родині лише мама пов’язана із медициною – вона медсестра. У дитинстві Денис спостерігав за її роботою, а згодом сам зрозумів, що хоче рятувати людей.
У 2019 роціДенис закінчив університет й потрапив на інтернатуру в Жмеринську центральну районну лікарню.
«Язакінчив військову кафедру, став офіцером запасу. Коли почалась повномасштабна війна, я ще був інтерном. Зі мною працював лікар, він зараз також служить в 59-й бригаді травматологом. Він мені казав: «настане час тебе обов'язково викличуть. Мене не викликали до того моменту, поки я не закінчив інтернатуру. Пригадую, 30 червня я отримав сертифікат про спеціалізацію, а 1 липня отримав повістку», - розповідає Денис Белясов.
З того часу медик служить в Збройних Силах уже понад три роки. Спочатку потрапив у 138зенітно-ракетну бригаду. Серед бійців ППОпробув менше як рік, та перевівся до Дніпровського шпиталю. А там операція за операцією. Під час розмови, Денис перепрошував, що декілька разів був змушений переривати інтерв’ю.
«Робота важка взагалі, багато поранених. Навантаження не таке, як в цивільній медицині», - коротко зауважив Денис.
«Місяць із переломами просидів у підвалі»
Денис зауважує, що бувають незвичайні випадки в його важливій роботі. Вони викликають найбільше емоцій. Каже, даєшся диву, як виживають воїни, які місяцями чекали на евакуацію. Не довго перебираючи в пам’яті, хірург розповідає:
«В нас недавно був пацієнт з переломом тазу. Він місяць просидів в підвалі з двома трупами. Їв виноград, пив дощову воду. Лише через місяць часу його змогли вивести з того підвалу.
Був ще один військовослужбовець, який взагалі десь півроку переховувався на окупованих територіях. Я не знаю, де він жив, чим він харчувався, хто йому допомагав, але він вижив й повернувся на нашу територію. За півроку, ну він важив десь 40 кілограмів. Часом на це боляче і щемко дивитись».
Як хірург із Вінниці втратив кінцівки, рятуючи поранених
За словами Дениса, у шпиталі Дніпра часто хірургам доводиться проводити ампутації. Згадує випадок, коли його колеги були змушеніампутувати воїну всі чотири кінцівки.
«Цей боєць не впав у відчай. Зараз сам кермує автомобілем, пересувається сам. Виконує базові побутові речі. Його історія доволі цікава, як він адаптувався до цих реалій», - зауважив військовий медик.
Гостро врізався в пам'ять Денису випадок, коли йому довелось ампутувати кінцівки колезі – хірургу із Вінниці.
«Він був у складі добровольчої організації, яка займається евакуацією поранених з близьких до фронту ділянок. Отримав дуже важке поранення. В нього була ампутація лівої кінцівки, проблеми із очима, а точніше майже їх втрата. До всього,неповна ампутація правої кисті. І мені довелось, ампутувати хірургу руку. Це доволі дивне відчуття. Ампутувати завжди неприємно. Розумієш, інакшого виходу немає. А коли це робити хірургу, то це зовсім інші емоції», - ділиться 29-річний Денис Белясов.
Денис оперує та рятує поранених воїнів також на точках евакуації й на стабілізаційних пунктах.
«В нас молодий дружній колектив медиків, ми один одного підтримуємо. Намагаємось про щось поговорити, щось згадати веселе», - додає медик.
За словами Дениса, чимало воїнів помирають від незначних поранень, особливо грудини, коли виникає напружений пневмоторакс (скупчення повітря у плевральній порожнині).
«Все, що треба зробити, вставити собі декомпресійну голку в грудину. Проте, цього не роблять, і на жаль, людина помирає», - зауважує Денис.
Також надзвичайна проблема зараз з турнікетними синдромами. За словами хірурга, часом бійці переоцінюють своє поранення та мають високі ампутації.
«Можливості евакуації в межах години – двох немає. Його іноді за день не можуть вивести звідти. В полі у нас робота починається після 9:00 вечора і так майже всю ніч. У світлий день евакуювати майже нереально, неможливо під'їхати туди до поранених неможливо: в небі висять ворожі дрони. Евакуаційний транспорт просто бомблять і він нікуди не доїжджає», - додає лікар-хірург.
«Планую продовжувати всю свою справу вже в цивільній медицині на Вінниччині, звідти я родом та моя дружина. Гадаю, в лікарів робота із пораненими триватиме близько 30 років. Це відлуння війни так швидко не мине. Потрібно буде лікувати та підтримувати здоров’я наших поранених бійців», - каже Денис.
До слова, цього року Денис Белясов отримав відзнаку Головнокомандувача ЗСУ «За сумлінну службу».Таку медаль вручають військовослужбовцям за сумлінне виконання військового обов'язку, стійкість, вірність бойовому братерству та відданість захисту України.
Вінниця.info, фото - з архіву Дениса Белясова
