Легенда "Динамо" Леонід Буряк проаналізував гру київської команди на старті сезону.
— Перед паузою на вересневі матчі збірних для "Динамо" закінчився перший етап сезону, можна так сказати. Період, насичений матчами і напружений у контексті кваліфікації єврокубків та вдалого старту в чемпіонаті. Як загалом можете оцінити цей етап для команди Олександра Шовковського?
— На старті сезону певний рівень готовності у "Динамо" був, немає питань — команда непогано підготувалася. Але логістична проблема нікуди не поділася. Яка ніяка, але вона є. Польща — прекрасна країна, але це не дім, це не Київ. І немає того духу, за якого проходять справжні домашні матчі — саме тієї підтримки команди з боку трибун немає, немає тієї атмосфери. І я впевнений, що якби ці матчі з "Пафосом" або "Маккабі" відбувалися в Києві, то був би інший результат.
Та й для клубу це головний біль, коли кожен матч — виїзний. Команда має доїхати, її треба розмістити тощо. Крім того, команда з урахуванням зборів перебувала поза домом два місяці. Це, звісно, складно для кожного футболіста. Тому що коли час від часу команда повертається додому, то футболісти проводять час зі своїм близькими, у себе вдома, а потім знову їдуть на матчі з новими силами, з новим бажанням.
— Для "Динамо" все у кваліфікації єврокубків починалося з протистояння з "Хамрун Спартанс" у 2-му кваліфікаційному раунді Ліги чемпіонів. У тих матчах вас нічого в грі "Динамо" не насторожило?
— Складно давати об’єктивну оцінку за матчами з таким суперником. Усе виглядало прогнозовано, "Динамо" помітно краще за "Хамрун Спартанса", досить багато голів забили, з великим запасом вийшли в наступний етап.
Хоча я хочу сказати, що це не та Мальта, яка була 10-20 років тому. І про Кіпр, до речі, я можу сказати те ж саме.
— Так, слідом за представником Мальти на шляху "Динамо" був кіпрський "Пафос"...
— Це досить серйозна команда, де немає молодих футболістів, які тільки починають грати на такому рівні. Хороша, збалансована команда зі своїм стилем гри. Недарма вона в підсумку вийшла в основний етап Ліги чемпіонів. А щоб об’єктивно оцінювати матчі "Динамо" з "Пафосом", треба обов’язково враховувати бар’єр, який невидимий для багатьох, але видимий для фахівців. На цьому рівні вже інший футбол — інші швидкості, інша швидкісна техніка, інша готовність. Цей футбол відрізняється від українського футболу.
Раніше в нас усе було зовсім інакше. У тому ж "Динамо" були легіонери досить високого рівня — такі, як Рінкон, Чернат, Гавранчич, Леко. Вони були трошки сильніші, ніж українські футболісти, і їхнє з ними поєднання приносило користь. Наші футболісти поруч із такими легіонерами швидше зростали і швидше ставали на інші рейки, у них з’являлося розуміння того, що потрібно грати трохи швидше, трохи інтенсивніше, що потрібно трохи по-іншому до матчів ставитися. Також треба сказати, що "Динамо" з "Пафосом" трохи не пощастило: у першому матчі пропустили м’яч наприкінці гри, а в матчі-відповіді — на самому початку зустрічі.
Тож є багато складових, які, в підсумку, призвели до негативного результату.
Але суть головної з цих складових у тому, про що я вже сказав: інший рівень готовності, швидкісної техніки. У цьому плані наші поступаються. І це прямий наслідок того, що зараз у нас дуже слабкий чемпіонат. Крім матчів із "Шахтарем" і ще пари поєдинків, усе інше — це прохідні матчі. Немає такого, як раніше, коли за сезон 35-40 матчів проходять для команди, для футболістів під навантаженням, під серйозною роботою. А зараз у "Динамо" зібрані молоді футболісти, яким для зростання і прогресу життєво необхідно постійно перебувати під таким навантаженням, під хорошою роботою.
Безсумнівно, що кожен, хто зараз в обоймі "Динамо", — талановитий футболіст, у кожного є якісь сильні якості. Але якщо вони проводять один серйозний матч, і потім до наступного такого поєдинку, умовно кажучи, відпочивають, то нічого не буде. Бо якщо команда постійно під серйозним навантаженням і роботою, то вона і буде вищою за іншу команду, якій цього не вистачає.
Плюс, не забувайте, про ситуацію, в якій ми з вами перебуваємо четвертий рік — іде війна. Я знаю, що "Динамо" за останній час запрошувало близько 25 легіонерів. Але одні хочуть якісь захмарні умови, а інші не хочуть їхати, тому що війна. Сьогодні вони кажуть, що порадяться з матір’ю, з дружиною, а наступного дня телефонують і відмовляються. І мова ж про досить кваліфікованих футболістів, які й справді могли б допомогти команді.
