Не так давно музей Соломії Крушельницької відкрив оновлену експозицію після ремонту. Меморіальний музей розташований в будинку, який був власністю співачки від 1903 по 1939 роки. З встановленням радянської влади будинок Крушельницької націоналізували, а співачці, яка відтоді набула статусу «колишньої власниці» виділили лишу одне помешкання на другому поверсі. Тут Соломія Крушельницька провела свої останні роки життя. Померла співачка 16 листопада 1952 року.
Ремонтні роботи та створення нової експозиції в оновленому просторі курував знаний художник, творець багатьох інтерʼєрів у Львові Влодко Костирко.
Як складається життя музею після оновлення? Що відбувається у музеї зараз? Що вдалося зробити? Якими є плани на майбутнє? Про все це ZAXID.NET запитав у директора музею Тараса Демка.
У меморіальних музеях часом важко знайти баланс між приватною, побутовою та творчою складовими. Як ви розв'язали це питання?
В нашому музеї це було дуже непросто. Меморіальних речей в музеї майже немає. І це те, що робить цей меморіальний музей дуже особливим.
Що таке меморіальний музей? Коли багато речей, багато всього. Чим пишається найбільше колекція музею Крушельницької? Що є найголовнішим? Це будинок, він належав Крушельницькій та є головним експонатом цього музею. Будинок, неповторна атмосфера, яка тут є. І звідси її неможливо забрати.
Друге – це голос. І голос – це те, що робить наше особливе місце саме музичним меморіальним музеєм Соломії Крушельницької.
Якщо говорити про експозицію, то кожна кімната розповідає про якісь епізоди з її життя та творчості. Наприклад, одна з них показує її славетні ролі, ті, які їй принесли світову славу. Тут ми бачимо реконструкцію її сценічного вбрання, зокрема.
Коли ми робили ремонт та нову експозицію, нам з одного бути хотілось бути чесними до нашого часу, тому що в нас немає великих ресурсів. Зараз нам треба акумулювати зусилля для перемоги. Потрібно спочатку війну завершити, країну розбудовувати. Проте і відкладати все на потім теж не можна.
У нас була проблема з затопленням стелі. Ми зробили, мені здається, дуже дорий хід. Ми зістарили стелі за допомогою спеціального пігменту. І тепер вони виглядають органічно у цьому інтер'єрі. Колись, коли хтось матиме більше ресурсу, більше можливостей, без втрат зможе відновити історичний шар після цього пігменту.
І це рішення природне. Це не коштує великих грошей, але це дозволяє працювати зі спадщиною в наших умовах.
У музеї немає якоїсь супермедійності. Проте маємо автентичні речі, наприклад розкішні підлоги, які риплять так, як і має бути у старому будинку. Щодо експозиції, то ми змінили вхід і тепер рух іде за годинниковою стрілкою, це логічніше. Друге, ми використовуємо деякі слабкості певних кімнат як сили. Наприклад, у кімнаті, яка розповідає про радянський час життя Крушельницької. Вона маленька, тісна, але саме це дає відчути, як пройшли 12 останніх років життя співачки. Соломія Крушельницька у 1939 році повернулася до Львова на короткий час. Але радянська влада її не випустила назад. І 12 років життя Крушельницька жила тут. Що таке радянський період? Це ущільнення, це дуже тісний простір, і ми також наголошуємо, і люди відчувають це по суті на своїй шкірі, бо затісно. А далі кімната, яку ми називаємо «кімнатою щастя», тут зібрані найкращі фрагменти життя Крушельницької, серед експонатів -- портрет, створений на основі документальної фотографії, де вона тримає автомобільну рукавицю, адже вона керувала авто. Це було в її час дуже прогресивним. Тут є її подорожі до Єгипту та Аргентини, є фото з чоловіком, мером італійського міста. Головне можна почути на екскурсіях наукових співробітників, які про це все дуже пасіонарно розповідають. У колишньому кабінеті директора (створила музей та багато років очолювала Галина Тихобаєва, вона працює зараз на посаді наукового співробітника та пише книгу) тепер бібліотека. Тут є велика книгозбірня, яка має дуже рідкісні книжки, доступні для читання для всіх. Практика запрошувати художників з яскравим та впізнаваним стилем що дає? Чому власне саме Костирко?
Він хороший художник. Не дизайнер, а саме художник. Ось, напевно, суть відповіді. Просто отримати дизайнера, який зробить дизайн-проєкт перед ремонтом, напевно, можливо, це стандартна процедура. Але таке можна зробити в новобудові. А от робота з Влодком Костирком – повноцінна співпраця, величезний внесок у результат з його боку. Він має дуже великий досвід роботи з такими приміщеннями та з такими ресурсами. І, власне, ті рішення, які він пропонував, давали впевненість в тому, що так робити правильно.
Крім того, було важливо під час реконструкції не закривати музей, хоча це нормальна практика закритись на час ремонту. Проте ми не можемо собі дозволити такої розкоші. Ми ні на хвилину, ні на день не закривалися. В день початку ремонту, 1 грудня, тут було відкриття фестивалю Jazz Bez. Ми не хотіли втрачати такий момент.
Ми повинні працювати, робота у музеї ведеться дуже активна. Ми повинні робити екскурсії, ми повинні робити концерти.
Ми можемо, а якщо можемо, значить будемо робити. Мені дуже важливо було, щоб команда музею була готова до цих всіх рішень. І, з іншого боку, щоб вони готові були відстоювати свої думки, тому що кожен з досвідчених працівників музею має свою думку. Дуже часто ці думки є протилежними. Тому суперечок було дуже багато. Але ми не посварилися. Це чудово. Це означає, що ці люди дуже люблять це місце і воно живе.
Ви сказали, що голос є одним з головних експонатів. Як він презентується?
Кожна екскурсія у музеї завершується голосом Крушельницької. Загалом музей має три основні продукти. Перший ‒ відвідування музею, де люди можуть самостійно насолоджуватися атмосферою, будинком і за бажанням досліджувати артефакти, користуватися підписами та аудіогідом. Є дуже багато QR-кодів, які можна сканувати. Особливість цього простору в тому, що він містить багато різних маленьких загадок, і їх можна розгадувати. Уважний відвідувач може для себе знайти дуже багато різних підводних течій.
Другий ‒ екскурсії. Ми їх трохи реформували. Ми зробили кілька часових слотів, тобто є фіксований час екскурсій. У нас є анонсовані щоденні екскурсії на певні години. Мені здається, що це важлива реформа для музейної діяльності, тому що часові слоти екскурсій дозволяють планувати час, планувати ресурси простору.
І кожна екскурсія має кілька структурних елементів. На завершення кожної ми вмикаємо запис Соломії Крушельницької.
Третій ‒ концерти, презентації, лекції.
Чи якось є у вас співпраця зі школами, з вишами, можливо?
Однозначно, що так. Ми активно працюємо над побудовою та оновленням партнерських зв'язків. Ця інституція завжди була активно включена в освітній процес. Тут впродовж 30 років виступали практично всі львівські музиканти на початках своєї кар’єри.
Зоряна Кушплер, наприклад, зробила тут перші кроки, мала перші виступи. Це дуже сентиментальне місце, що також вимагає великої відповідальності, тому що є сильний емоційний зв'язок великих музикантів з ним.
По-друге, тут у нас є ціла стратегія роботи з партнерами. З серпня минулого року ми підписали кілька десятків договорів про співпрацю з різними інституціями, з різними організаціями.
Це, зокрема, багато організацій, які працюють з ВПО, з ветеранськими організаціями тощо. І, звичайно, ми співпрацюємо з музичними школами, з Львівською музичною академією, і зі школою-інтернатом Крушельницької тощо.
Усі фото з фейсбук-сторінки музею
