Чому Україна може перетворитися на звалище металолому і як цьому запобігти.
Війна змінює структуру економіки. Три роки тотального фронту перетворили Україну на одне велике звалище. Зруйновані мости та будинки, спалені автівки, розірвана на шмаття військова техніка перетворюються на тонни брухту, який росте, як снігова лавина: щомісяця – 10-12 тис. тонн. І це далеко не кінець.
Я працюю в цій сфері не перший рік і бачу, як наша країна захлинається металом. Сумна іронія в тому, що металолом – не просто свідчення руйнувань, а потенційний ресурс для економіки. Але замість його ефективного використання у країні або заробітку на експорті ми ризикуємо загрузнути в ньому, як у багнюці.
Після втрати гігантів – "Азовсталі" та ММК імені Ілліча – внутрішнє споживання брухту впало майже в 2,5 разу: з 3 323,4 тис. тонн у 2021 році до 1 343 тис. тонн у 2024 році. Заводи, які ще працюють, використовують лише частину наявного ресурсу. Внутрішній ринок поглинає близько 70% зібраного брухту, решта залишається на майданчиках, складується і часто гниє просто неба.
Є й інша проблема: зростання дефіциту кадрів. За три роки війни кількість операторів ринку скоротилася у понад два рази: у 2021 році налічувалося 750 компаній, у травні 2025-го – 350. Тобто на ринку є дві об’єктивні проблеми: надлишок брухту – раз, відсутність професійних збирачів – два.
Звісно, рятівним колом міг би стати експорт, але наші можливості вивозити брухт за кордон сильно обмежені через експортні мита. З 2021 року вони становлять 180 євро за тонну. Ця ставка вбиває будь-яку рентабельність на ринках поза Євросоюзом. Фактично працюємо лише з ЄС, де діє "економічний безвіз", завдяки якому обсяг експорту тримається в межах 25 тис. тонн на місяць.
Та це тимчасово. З червня 2025 року пільги припиняться і почнеться новий етап торговельних відносин України та ЄС: глибока та всеосяжна зона вільної торгівлі. Згідно з рішенням Європарламенту від 8 травня, це не зачепить металургійну галузь як основу економіки України. Для інших товарів, зокрема металолому, передбачений перехід до глибокої та всеосяжної угоди про вільну торгівлю.
Зауважу: експорт брухту та металопродукції – третя за величиною стаття українського експорту. У 2024 році вона принесла нам понад 11% валютної виручки країни. Щомісяця – до 8,5 млн дол. Щороку – до 100 млн дол. Ці гроші заходять у резерви, за допомогою яких Національний банк тримає курс гривні стабільним.
Тепер трохи про внутрішній ринок. 1 травня в ЄС тонна брухту коштувала 280-300 євро, у нас – 180-200 євро. Тобто різниця становить аж 100 євро (майже 70%). Це притому, що логістика в Україні часто дорожча, ніж у Польщі чи Румунії.
Заводи не хочуть платити більше: чим дешевша сировина, тим більший прибуток. Але коли ціна опускається нижче собівартості, заготівельники зникають. Можемо дійти до абсурду: брухту – як бруду, а зібрати його нікому. Ринок трісне по швах.
Пропозиція заборонити експорт мене лякає. Не буде експорту – не буде заготівельника. Не буде заготівельника – не буде і брухту, навіть якщо його повно. З неба він у цехи не впаде. Вочевидь, заборона експорту матиме вкрай негативні наслідки, про які ініціатори такого рішення воліють мовчати. Для самої металургії це спроба суїциду "з необережності", адже обсяг виробництва може впасти в рази.
Ми очікуємо, що здоровий глузд таки візьме гору.
