З 2022 року в Києві й західних столицях розмірковували над тим, як спонукати російське суспільство протидіяти війні з Україною та агресивній політиці Кремля щодо Заходу. Це мали вирішити санкції, наслідки яких з часом мали ставати більш відчутними через погіршення економічних показників і зниження рівня життя. Українці також розраховували, що до соціального потрясіння призведуть втрати, які дуже швидко перевищили ті, що зазнав СРСР в Афганістані в 1979–1989 роках. Тоді загинуло або померло 15031 радянський солдат, а близько 54 тис. отримали поранення (з них понад 10 тис. були назавжди покалічені). Такі тяжкі втрати росіяни понесли в Україні вже в перші місяці бойових дій. Українське командування було переконане, що якщо на кожну тисячу громадян Російської Федерації припадатиме один загиблий, це призведе до зростання невдоволення й антивоєнних настроїв. Однак українці недооцінили супротивника й ефективність російської ідеологічної обробки суспільства.
Сьогодні, на основі інформації про відкриття спадкових проваджень, російські сервіси Mediazona і Meduza підтвердили смерть близько 219 тисяч громадян Російської Федерації. Насправді кількість загиблих росіян є значно вищою, оскільки не в кожному випадку було відкрито спадкові справи, а багатьох загиблих солдатів кваліфікували як «зниклих безвісти» або «дезертирів» (що, з одного боку, дозволяє не виплачувати компенсації сім’ям, а з іншого – дає можливість командирам лінійних підрозділів приховувати низьку якість командування). Такі справи також не порушувалися у випадку інших учасників вторгнення, наприклад, громадян України з окупованих територій, багатьох найманців з російських приватних військових компаній, іноземних добровольців та солдатів з Північної Кореї.
Незалежно від реального масштабу втрат, вражає надзвичайна байдужість російського суспільства. Пересічних росіян, як правило, не хвилює доля співвітчизників, які загинули після підписання контракту, оскільки вважається, що вони свідомо пішли на ризик в обмін на високу платню. Українська наступальна операція в Курській області змусила росіян використовувати молодих призовників, що дійсно викликало певне невдоволення серед російських громадян, але пропаганда Кремля (обов'язок захищати батьківщину) та поступове відведення призовників від лінії фронту розрядили соціальну напругу.
Чи є брак бензину ключем до перемоги?
Для Києва стало зрозуміло, що він повинен шукати інший інструмент тиску на російське суспільство. У 2022 році здавалося, що санкцій Заходу буде достатньо, щоб знизити рівень життя росіян до такого, який викличе невдоволення і вплине на Кремль. Однак росіяни виявилися дуже стійкими і до цього виклику. Влітку 2025 року кампанія українських бомбардувань російських нафтопереробних заводів і складів палива й нафти могла мати на меті не тільки обмеження доходів Кремля від експорту.
7 серпня українські дрони атакували Афіпський нафтопереробний завод у Краснодарському краї. У ніч на 14 серпня 2025 року 13 українських дронів завдали удару по великому нафтопереробному заводу «Лукойл» у Волгограді, який щорічно переробляв до 15 млн тонн нафти, що становило 5,6% національного виробництва. Це був не єдиний значний напад на об'єкти російської нафтової інфраструктури. 15 і 23 серпня українці атакували дронами-камікадзе великий нафтопереробний завод у Сизрані. Об'єкт також бомбардували раніше: 19 лютого та 4 березня. 21 серпня українські дрони атакували російський нафтопереробний завод у Новошахтинську в Ростовській області. Атака призвела до вибуху 14 із 16 паливних резервуарів. За даними, зібраними пов'язаним з NASA сервісом FIRMS, який фіксує пожежі на основі супутникових знімків, полум’я на нафтопереробному заводі не вдалося загасити аж до 24 серпня. Врешті-решт пожежна служба вирішила, що вогонь повинен згаснути самостійно, що й сталося наступного дня.
Українці систематично проводять атаки на російську нафтову інфраструктуру. 28 серпня 29 дронів атакували Куйбишевський нафтопереробний завод у Самарі. Вранці 30 серпня дрони спричинили значні руйнування й пожежу на території Краснодарського нафтопереробного заводу і знову (втретє за місяць) на Сизранському нафтопереробному заводі в Самарській області. Атак на російські нафтопереробні заводи й паливні склади було значно більше. За даними агентства Reuters, станом на 26 серпня українські авіаудари по 10 нафтопереробних заводах, не враховуючи завод у Куйбишеві, послабили виробничі потужності Росії щонайменше на 17%.
Тим часом в окупованій частині Запорізької області українці систематично атакують російські потяги, особливо ті, що перевозять паливо. 24 травня оператори Головного управління розвідки Міністерства оборони України знищили транспорт з паливом під Новобогданівкою в Мелітопольському районі. Не минуло й місяця, як 21 червня українці знищили 11 цистерн, що перевозили бензин між селом Левдане і містом Молочанськ. А 19 серпня біля села Острівки, що неподалік від Токмака, українські диверсанти підірвали потяг, що перевозив паливо. Ешелон, який зійшов з рейок, був потім інтенсивно атакований дешевими дронами FPV, які знищували цистерни одну за одною, створюючи майже апокаліптичний ефект. Такі удари на окупованих територіях мають на меті поставити росіян перед дилемою – як розподілити наявне паливо між бойовими підрозділами, службами в тилу й окупаційною адміністрацією, а скільки виділити для цивільного населення та підприємств, хоча б для колаборантів.
Кампанія українських бомбардувань, що проводиться з початку 2024 року, завдяки систематичним і послідовним діям нарешті почала давати очікувані результати. Першим стали обмеження російського експорту нафти, палива та інших нафтопродуктів. Це негативно впливає на доходи Російської Федерації й ускладнює подальше ведення агресивної війни. Другим є зростання цін на паливо на внутрішньому ринку, спричинене дефіцитом поставок для цивільних споживачів. Третій ефект є наслідком попереднього – зростання соціальних напружень і зниження довіри громадян Російської Федерації до її влади.
Український deep strike також опосередковано впливає на боєздатність російських військ, задіяних у загарбницькій війні. У випадку з атакованим нафтопереробним заводом «Лукойл» у Волгограді варто наголосити, що більша частина виробленого ним палива надходила до військ-загарбників з огляду на географічне розташування, а також для потреб цивільного ринку адміністративних одиниць у південно-західній частині Росії. Оскільки постачання для «СВО» мають пріоритет, український напад дуже швидко відчуло цивільне населення. Через масштаби руйнувань нафтопереробний завод призупинив роботу до середини вересня. Продовження, а особливо посилення бомбардувань у поєднанні з атаками на потяги й військові склади, може в довгостроковій перспективі призвести до ослаблення російської логістики й обмежити можливості використання танків та інших транспортних засобів на полі бою, хоча, треба чесно зазначити, кількість російських підрозділів, оснащених бронетехнікою, різко зменшилася порівняно з 2022–2023 роками.
Значно гірша ситуація з доступом до палива на цивільному ринку. Уже в другій половині серпня 2025 року в російських соціальних мережах почало з'являтися дедалі більше відеозаписів, які показують багатокілометрові черги до заправних станцій на півдні Росії. Одним із перших був короткий кліп, що показував довгу чергу вантажівок, які зупинилися на узбіччі шосе «Дон». 20 серпня з'явилося відео суперечки між двома водіями, які чекали в довгій черзі на можливість заправитися. Величезні черги, високі ціни на пальне, а також сварки й бійки дедалі частіше трапляються в південних округах європейської частини Росії, а також у Забайкальському краї та Приморському краї на далекому сході Федерації. Критична ситуація склалася в окупованому Криму, де на заправках закінчилося пальне 92 і 95. А в Красноармійську бензин продається тільки державним установам. Відносно стабільною ситуація є в найбільших містах, особливо в європейській частині Росії, головно в Москві та Санкт-Петербурзі.
Дефіцит, а то й повна відсутність бензину й дизельного палива вже спричиняє чергові неприємні наслідки для цивільного населення. Водії вантажівок не в змозі вчасно доставляти товари. Незабаром росіяни, заходячи в магазини в деяких областях Федерації, можуть побачити ситуацію, яка нагадує картинки останнього десятиліття Польської Народної Республіки. Наступним наслідком буде зростання цін на товари, зокрема й на продукти харчування. А через брак палива частина продуктів харчування може й зіпсується.
В окупованому Сімферополі у Криму брак бензину змусив більшість працюючих мешканців пересуватися міським транспортом (маршрутками). За свідченням одного з кримчан, опублікованим у соціальних мережах, маршрутки переповнені пасажирами. Необхідність раптової зміни способу добирання на роботу, а також недостатня кількість громадського транспорту призвели до численних запізнень на роботу. Можна припустити, що багато працівників прибували на місце роботи втомлені і розчаровані ситуацією, яка склалася. Згодом може виявитися, що бензину не вистачить і для заправки маршруток, що ще більше ускладнить життя росіян. Російська влада уникає визнання, що паливна криза є наслідком вторгнення в Україну. У Криму проблему підтвердив окупаційний губернатор Сергій Аксьонов, але причину кризи він поклав на зменшення виробництва російських нафтопереробних заводів. Деякі політики покладають провину в ситуації, що склалася, на громадян, які нібито заправили бензином не тільки баки автомобілів, а й каністри.
Фекальна катастрофа окупованого Донецька
Проблемою для Росії є не тільки брак палива на внутрішньому ринку. На початку літа 2025 року в окупованому Донбасі загострилася до критичної межі проблема відсутності води у водогоні та непрацюючої каналізації. Вона існувала й раніше, ще до вторгнення 2022 року. Причиною цього була недбалість російської окупаційної влади й колабораціоністів (переважно росіян за походженням), некомпетентність, а також корупція, яка призвела до розкрадання коштів. Найбільш критична ситуація склалася у великих містах цієї частини Донбасу, яка опинилася під окупацією в результаті бойових дій у 2014–2015 роках.
Ще в серпні 2015 року лояльний до Москви прем'єр-міністр Донецької Народної Республіки Олександр Захарченко заявив на брифінгу для російських ЗМІ, що через 10 років окупований Донбас буде «квітучою державою», де жителі будуть засновувати сім'ї та жити в достатку. Реальність сильно відрізняється від візії Захарченка. У серпні 2025 року окупована Донецька область дедалі більше спустошується, особливо великі міста, такі як Донецьк. Люди виїжджають не без причини – умови життя стають нестерпними. Марно шукати там будь-які ознаки розквіту. Як заявив кілька тижнів тому інший кремлівський пропагандист Олег Царьов, «Донецьк був містом троянд, а тепер люди с…уть у поліетиленові пакети».
Вульгарні слова колабораціоніста і колишнього депутата Верховної Ради України не є метафорою. Через катастрофічний стан каналізації мешканці Донецька складають фекалії в пакети, які потім викидають на вулицю. Те саме вони роблять із сміттям, яке ніхто не забирає. Нечистоти лежать на вулицях, у садах і на подвір’ях будинків, створюючи загрозу спалаху епідемії. У Донецьку й сусідній Макіївці воду мають подавати раз на три дні протягом чотирьох годин для окремих районів – принаймні так оголосила колабораційна влада на чолі з Денисом Пушиліним, головою ДНР. Однак реальність значно відрізняється від заяв окупантів і колаборантів. Наприкінці липня одна з мешканок Донецька скаржилася, що вже понад два тижні змушена жити без водогону. Одна з мешканок окупованого Антрациту в Луганській області, своєю чергою, скаржилася, що вже чотири роки вода постачається до її населеного пункту раз на тиждень.
Російська пропагандистка Марина Харькова визнала Донецьк містом без майбутнього, зі сміттям і фекаліями, які висихають на сонці. Їй вторить українська прокремлівська юристка, закохана в «русский мир» – Тетяна Монтян. Описуючи в ЗМІ жахливі умови, які панують в окупованому Донецьку, а отже і крах російського проєкту в Україні, вона заявила, що «Донецьк – це місто, покинуте і нікому не потрібне».
Як люди живуть у цих жахливих умовах? Багато хто виїжджає, а ті, хто не хоче або не може, дедалі частіше вимагають від влади реакції. Згаданий Денис Пушилін під час однієї із зустрічей з громадянами намагався заспокоїти розбурханий натовп, пообіцявши, що після захоплення загарбниками Слов'янська і Краматорська буде відкрито Сіверсько-Донецький канал, яким вода також буде надходити до окупованого Донецька. Тим часом Донецько-Маріупольське водосховище, яке постачає водою багато населених пунктів Донбасу, висихає. Єдиний спосіб отримати додаткову воду під час спеки – чекати на цистерни і дощ. Один з мешканців Донецька зняв на смартфон літню жінку, яка збирала брудну дощову воду з калюж на вибоїстій вулиці. Відсутність доступу до чистої води також поглиблюють українські атаки, які спричиняють дефіцит палива. У ситуації дефіциту бензину росіяни вважають пріоритетними потреби фронту, а не цивільного населення на окупованих територіях. Це може означати, що цистерни з водою стануть ще рідкіснішим явищем.
Проблема з доступом до води також існує в глибині Росії. Пожежна операція на території Новошахтинського нафтопереробного заводу спожила велику кількість води, що швидко призвело до її дефіциту. Імовірно, це було однією з причин рішення пожежної служби дозволити вогню згаснути самостійно.
Бюджетні проблеми російських місцевих органів влади
Агресивна війна також позначається на фінансах російських місцевих органів влади. Після I і II кварталів 2025 року бюджети місцевих органів влади мають дефіцит у розмірі 397 млрд рублів, тоді як рік тому, у першому півріччі, вони мали профіцит у розмірі 855 млрд рублів. Як сталася така радикальна зміна фінансової ситуації?
У другому півріччі 2024 року, з огляду на зменшення кількості заяв від охочих підписати контракт на службу в армії, Кремль вирішив збільшити одноразову виплату, яка належить добровольцям одразу після згоди на контрактну службу. Вища платня виявилася головним мотиватором для переважної більшості громадян РФ, які вирішили вирушити на фронт, часто на свою загибель. Це було, до речі, однією з «прихованих» військових витрат, які насправді значно перевищують бюджети міністерства оборони, внутрішніх справ і спеціальних служб. Хоча збільшення витрат місцевих органів влади на одноразові виплати допомогло стабілізувати приплив охочих до армії, прибутки за першу половину 2024 року були змарновані.
Про те, наскільки жахливою є ситуація російських місцевих органів влади, свідчить той факт, що наразі 10 з 83 адміністративних одиниць РФ вже не мають фінансових резервів, а 54 одиниці мають лише близько 10% від необхідного рівня «фінансової подушки». За оцінками, дефіцит бюджетів місцевих органів влади до кінця року може сягнути 1,9 трлн рублів. У масштабах всієї країни ще існує резерв у розмірі 2,9 трлн рублів, але треба враховувати, що 40% з нього, тобто 1,16 трлн, становить резерв Москви (міста й округу), а решта суми розподілена між іншими 72 одиницями Російської Федерації.
Місцеві органи влади навряд чи зможуть розраховувати на підтримку з боку державного бюджету. Спочатку в Кремлі оцінили, що дефіцит становитиме 3,8 трлн рублів, але за інформацією, яку отримало агентство Reuters, станом на липень він зріс до 4,88 трлн рублів (еквівалент 2,2% російського ВВП). Агентство оцінює, що до кінця року дефіцит може зрости до 8 трлн рублів, якщо федеральний уряд не вдасться до радикальних скорочень витрат. При цьому слід пам'ятати, що в останні роки російська влада систематично скорочувала витрати, не пов'язані з війною проти України. Місцеві органи влади стоять перед подібним викликом. З огляду на те, що багато суб'єктів Російської Федерації вже скоротили видатки на освіту, охорону здоров'я й комунальні послуги, а отже, і на водопостачання й водовідведення, варто очікувати подальшого погіршення рівня життя росіян, і імовірно, що з часом у деяких регіонах виникнуть проблеми, подібні до тих, що існують в окупованому Донбасі. У таких умовах виникає запитання, чи не вирішать місцеві органи влади скоротити виплати тим, хто бажає підписати контракт?
Війна з Україною довела, наскільки Росія чутлива до наслідків атак на свою територію, а також до чого призводить російська байдужість і некомпетентність в управлінні власною й завойованою територією. Бомбардування російських нафтопереробних заводів не тільки ефективно зменшують доходи агресора від експорту нафти й палива, а й обмежують їхній доступ на внутрішній російський ринок. Може виявитися, що зростання невдоволення громадян буде одним із чинників, який віднадить Росію від продовження агресивної війни, на що дуже сподівається Київ. Доля окупованого Донбасу, своєю чергою, є сигналом для тих громадян України, які чекають на російське «визволення», – замість країни, «де течуть молочні ріки між медовими берегами», загарбники можуть перетворити їхні рідні місця не тільки на море руїн, а й на «заповідник» без водогону, що потопає у смітті та фекаліях.
Текст опубліковано в межах проєкту співпраці між ZAXID.NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia.
Оригінальна назва статті: Brak benzyny i wody rozbija rosyjskie społeczeństwo
