Серед археологічних відкриттів ХХ століття знавці поставили її на один рівень із гробницею єгипетського фараона Тутанхамона, яку виявив у 1922 році в Долині Царів британський археолог Говард Картер.
Обидва ці відкриття стали сенсацією. Що ж розкопав наш співвітчизник? Золоту скіфську пектораль 4-го століття до нашої ери, нагрудну царську прикрасу! Слово «пектораль» походить від латинського “pectoralis” — «грудний», від “pectus” — «груди».
Народився Мозолевський у Миколаївці Веселинівського району Миколаївської області у 1936 році в розкуркуленій селянській родині. Після закінчення семирічки у 15 років потрапив до ОДЕСЬКОЇ спецшколи Військово-повітряних сил. Коли її розформували, вступив до військово-морського авіаційного училища, де навчався разом із майбутніми космонавтами СРСР Шоніним та Добровольським.
Училища не закінчив через дострокову демобілізацію (у 1956 р. скорочували армію). Переїхав до Києва, де майже 10 років працював кочегаром. Одночасно з 1958 до 1964 року заочно навчався на історико-філософському факультеті Київського університету. Отримавши диплом, працював редактором у видавництві «Наукова думка» та, позаштатно, в Інституті археології УРСР.
Свій перший сезон як археолог-«копач» він відпрацював на розкопках Страшної Могили поблизу міста Орджонікідзе (нині Покров) на Дніпропетровщині. Були там розкопки і кількох інших курганів, були цінні знахідки пам’яток скіфської культури.
Але принесли йому всесвітню славу розкопки 21 червня 1971 року у кургані Товста Могила (Дніпропетровська область). Там Мозолевський знайшов 1150-грамову прикрасу з чистого золота – пектораль, шедевр античних майстрів IV ст. до н.е.
Її називають символом України, оцінили її експерти у $ 200 млн, хоча реально вона безцінна. Між іншим, колеги Мозолевського щиро вірили, що він мав дар передбачення та передчуття.
Так, у 1969-70 рр. він запевняв директора Орджонікідзевського гірничо-збагачувального комбінату, що обов’язково треба дослідити курган Товста Могила, жартома стверджуючи, що там буде «щось дуже велике і блискуче».
Але цей курган не потрапляв до зони майбутніх кар’єрів. І тут втрутився Випадок: одному з «козирних» обласних чиновників знадобився чорнозем для рекультивації земель у його районі. Прикинули, що 8-метровий курган — це те, що треба за кількістю чорнозему, і «пробили» цю тему на самому верху.
А Мозолевський взявся за розкопування Товстої Могили… Знайшов він там символ царської влади скіфів, філігранної роботи, вишуканий витвір стародавніх золотарів. Сучасних ювелірів продовжує дедалі більше дивувати поєднання кількох найскладніших технологій, які застосували їхні колеги багато століть тому.
Вчені вважають, що вона була зроблена в еллінській майстерні, найімовірніше, в одному з міст Північного Причорномор’я (Ольвія, Пантікапей) грецькими майстрами. Вага її — 1,15 кг чистого золота. Діаметр – приблизно 30–31 см. Вона зроблена у вигляді масивного півкільця, складеного з трьох ярусів мініатюрних композицій, об’єднаних золотою оправою.
З пектораллю пов’язано багато дивовижних фактів. На думку археологів, курган грабували, причому не раз — і одразу після поховання, і в наступні століття. Пектораль не викрали тільки тому, що захована вона була в 3-метровому бічному коридорі, а не в центральному, що вів до царського поховання.
Також абсолютно не зрозуміло, як вдалося «відбити» вимоги Москви після виявлення пекторалі передати її до «білокам’яної» (гори вона вогнем!).
Так, тоді це було нормальною практикою: скарб із Куль-Оби (Керч, IV ст. до н. е.) — золоті прикраси, зброя, діадеми — зараз зберігаються в Ермітажі. Знахідки із Солохинського кургану (Запорізька обл., розкопки 1912–1913 рр.) — знаменитий золотий гребінь із зображенням битви скіфів, золоті судини — в Ермітажі. Филипівський курганний комплекс (частина розкопок проходила на українських землях) — унікальні предмети із золота — Історичний музей, москва. Ікони з Києво-Печерської лаври — у 1930-ті рр. значну частину ікон і начиння вилучили та передали до московських зборів (зокрема до Третьяковської галереї та Історичного музею).
Таких прикладів багато-багато, тож пектораль — вельми дивний виняток. Вона потрапила до Музею історичних коштовностей у Києві. Чи вона там зараз? Не знаю, але не слід виключати, що її на час навали московитів могли передати на зберігання до якоїсь із цивілізованих країн Європи (не до Угорщини і не до Словаччини, зрозуміло).
І ще дивовижний факт: пектораль стала «лакмусовим папірцем», що показав, що Мозолевського — Бориса Миколайовича з Миколаївки на Миколаївщині — точно оберігає Святий Миколай. Адже він був «під ковпаком КДБ».
Ще у 1968 році, після трьох років роботи редактором у видавництві, його звільнили за те, що пропустив якесь «буржуазно-націоналістичне» видання. Та й узагалі, тавро на ньому стояло за «націоналістичні погляди»: він був учасником руху «шістдесятників», дружив зі Стусом, вірші писав «неправильні» українською.
На керівника його експедиції «настукали», що, мовляв, пригрів «антирадянськи налаштованого Мозолевського», виключили з партії. Мозолевський реально відчував наближення табору в «сонячній» Мордовії і тут — Товста Могила…
До речі, пектораль була лише апогеєм її щедрості. Адже перед цим там виявили поховання скіфської цариці та її дитини: масивна золота гривна, золоте намисто, браслети, сережки, персні, коштовний посуд та багато іншого. А потім кандидат у Мордовію робить знахідку століття!
Увечері того ж дня про знахідку доповіли «товаришу Леоніду Іллічу Брежнєву». Що робить Мозолевський? Уподібнившись скіфському цареві, з пектораллю на шиї, замаскувавши її під купою одягу, він дістається Києва, звертається за протекцією до Олеся Гончара та… потрапляє на прийом до Першого секретаря ЦК КПУ Петра Шелеста! Там же були присутні директор Інституту археології АН УРСР Шевченко та президент АН УРСР Патон.
Негайно підключилася преса — і місцева, і центральна, а потім і закордонна. За популярністю Мозолевський конкурував із космонавтами (ось вам і виконання мрії: до загону космонавтів він намагався свого часу потрапити, але не пропустила медкомісія).
Коротше, як у кіно прозвучало, «хто ж його посадить: він же пам’ятник». КДБ розлучилося з думкою відправити Мозолевського в краї не такі вже й далекі. Ба більше, його взяли до штату Інституту археології — молодшим науковим співробітником з окладом 200 карбованців, а ще премію виписали — 500 карбованців! Щоправда, тут же «попросили» віддати її до Фонду миру…
Академія наук 3-кімнатну квартиру в центрі столиці йому дала, а до цього він із сім’єю у 1-кімнатній «хрущовці» на околиці тулився. У 1980 р. він став кандидатом історичних наук, дисертацію готував за матеріалами Товстої Могили.
У ті роки право на захист «республіканською» мовою слід було випросити у вченої ради. Мозолевський вважав, що це принизливо, і без жодних схвалень захищався українською. З 1986-го він — заввідділом в Інституті археології, а також очолював виставковий комітет.
Щоправда, на міжнародні виставки його не випускали. Він їх готував, а у «закордон» їздили більш благонадійні… А Мозолевський працював і працював. Він у Миколаївській, Херсонській, Кіровоградській, Дніпропетровській областях, у Криму вивчив понад 60 курганів, серед яких 23 виявилися царськими скіфськими.
Особливо цікавим виявився курган Соболєва Могила. У 1991 році Мозолевський там на глибині 10 м знайшов поховання скіфського жерця. Там було багато золота, зброя, а ще те, чого він жодного разу не знаходив, але передбачав, що знайде. Це було кістяне веретено — величезна рідкість, ритуальний інструмент жерця для створення Нитки Часу.
Знайшовши його, Мозолевський сказав колегам: «Такі могили просто так не даються, час мені задуматися про Вічність»… Він взявся за докторську дисертацію, але її не дала завершити тяжка хвороба. У свої останні дні він скаржився, що до нього ночами зачастив Жрець, колишній власник Веретена, вимагав його повернути…
Поховали Археолога в Києві, але мені здається, що головний йому пам’ятник встановлений у… Херсоні. У 2005 році величезну скульптурну композицію під назвою «Пектораль» встановили на площі перед нашим Центральним ринком. Її автор — Заслужений діяч мистецтв України Юрик Степанян.
Стандартна для херсонців ситуація у центрі міста: «Де перетнемося? Біля Пекторалі». Ось вам ще один дивовижний факт: Центральний ринок орки вже не раз і не двічі «частували» з артилерії, важко його вже назвати ринком. А Пектораль стоїть, як замовлена (заспокойтеся, шановні, я поплював через ліве плече).
Валерій БОЯНЖУ, Херсон – Одеса
