Сержант медичної роти 108-ї бригади територіальної оборони Наталія Білозерцева, уродженка Дніпра, уже два роки рятує життя українських захисників на передовій. Лікарка із 25-річним досвідом роботи в цивільній медицині, вона застосувала свій багатий досвід екстремальної медицини, здобутий у придорожній амбулаторії на Житомирщині, для роботи в зоні бойових дій. Її історія — це приклад мужності, самовідданості та людяності в умовах війни, пише «Наше місто» з посиланням на 108 бригаду ТРо.

Наталія Білозерцева, яка має майже чверть століття досвіду як лікарка загальної практики, працювала в сільській амбулаторії на Житомирщині після закінчення медичного інституту. За її словами, близькість амбулаторії до великої автотраси дозволила їй здобути значний досвід роботи з невідкладними станами, що стало в нагоді під час війни.

«Коли почалася війна, усі медики розуміли, що можуть бути мобілізовані. Жоден із нас не виїхав за кордон. Ми бачили колони переселенців, пригнічених людей, які втратили домівки, і звірства росіян у Бучі та Ірпені. Стояти осторонь було неможливо», — розповідає Наталія.

Особиста трагедія спонукала її до дії: її син, який пішов добровольцем на фронт у травні 2022 року, зник безвісти 5 жовтня 2024 року. Наталія виховала двох прийомних дітей, яких забрала з інтернату, коли їм було 11 і 9 років. Її донька зараз мешкає на Київщині, але син залишився в її серці як болюча втрата.

Наталія прийняла рішення вступити до війська ще на початку повномасштабного вторгнення, але певні обставини відтермінували цей крок. Вона звернулася за порадою до брата, який уже служив у 108-й бригаді ТрО, і після консультації з начальником медичної служби отримала направлення до частини.

«Я пішла до 108-ї бригади, бо це тероборона Дніпропетровщини. Знала, що служитиму з земляками», — зазначає Наталія

Офіційно вона стала військовою 31 травня 2023 року. Уже в перший день служби її чекало випробування: до медпункту привезли двох важкопоранених бійців. Попри відсутність досвіду роботи з осколковими пораненнями, Наталія швидко адаптувалася до нових викликів.

«У цивільній амбулаторії ми часто стикалися з невідкладними станами, але осколкові поранення — це було вперше. За півтора року в бригаді я здобула величезний досвід», — ділиться вона.

28 червня 2023 року Наталія отримала відзнаку «За порятунок життя» за участь у штурмі як бойовий медик. Того дня вона забезпечувала евакуацію поранених у складних умовах, коли бракувало хірургів. Працюючи разом із госпітальєрами, вона приймала швидкі рішення на місці, попри обмежений досвід роботи з рацією та бойовими ефірами.

«Життя навчило. До вечора я стала справжнім радистом і впоралася з важкими пораненнями. Війна сповнена несподіванок, часто сумних. Буває, повідомляють про одного пораненого, а привозять двох», — згадує Наталія.

Один із випадків, який їй запам’ятався, — поранений боєць, який вигукнув: «Який я щасливчик! За мною стільки “200”-х…». З’ясувалося, що шестеро його побратимів загинули на перехресті, а їхні тіла росіяни замінували. Наталія надала бійцю медичну та психологічну підтримку, і згодом вони разом працювали в евакуаційній групі. Цей боєць, який виявився інвалідом із дитинства через вроджену ваду нирки, називає Наталію своїм єдиним жіночим бойовим побратимом.

Попри трагедії, Наталія згадує й радісні випадки. Одного разу по рації повідомили, що їхня колега з позивним «Квітка» загинула. Однак, коли її привезли до медпункту, виявилося, що вона жива

«Я кинулася її оглядати, а вона сміється: “Та що ж ви так риєтеся!”. Сказали, що вона “200”, а ми раділи, що “Квітка” жива», — розповідає Наталія.

Інший зворушливий випадок стався нещодавно. Під час евакуації пораненого Наталія впізнала в ньому свого колишнього пацієнта з Мирополя, де працювала сімейною лікаркою.

«Він назвав позивний своєї групи БПЛА — “Некст” і “Туз”. Я запитала, хто його батьки, коли день народження. А він сміється: “Ви ж мій сімейний лікар!”. Колеги подумали, що в нього гарячка, але я пояснила, що це мій пацієнт. Він жартував: “Ви пішли на війну, а мені довелося шукати іншого лікаря!”», — згадує Наталія з посмішкою.

Наталія зазначає, що війна навчила її глибшої відповідальності перед пацієнтами та толерантності до поранених. Вона згадує випадок із військовим, який ділився своїм досвідом із Бахмута, і лише на фронті вона зрозуміла, наскільки важливо вислуховувати людей, які пережили пекло війни.

«На війні я навчилася бути поруч із пораненим, навіть коли фізично важко. А ще зрозуміла, як важливо вислухати людину, яка пережила травму», — ділиться вона.

Наталія мріє повернутися до цивільної медицини після перемоги, щоб розвивати свою професію та продовжувати навчання. Вона залишається цивільним лікарем у душі, але її досвід на війні став безцінним для порятунку життів.

«Моя мрія — повернутися до мирної роботи, до свого колективу. Але для цього треба виборити перемогу», — зазначає Наталія.

Наталія Білозерцева — приклад справжньої героїні, яка поєднує професійну майстерність із людяністю. Її самовідданість на фронті врятувала десятки життів, а історії про радісні та трагічні моменти війни нагадують про ціну, яку платять українські медики в боротьбі за свободу. Мешканці Дніпра пишаються своєю землячкою, яка, попри особисті втрати, продовжує служити Україні.

Категорія: Війна, Новини Дніпра, Новини здоров'я Дніпра