На Одещині літні люди у складі Клубу вихідного дня практикують бюджетні подорожі, вивчають культуру та історію свого регіону і навіть іноземні мови. Організацією такої роботи займається громадська організація «Наша спадщина-Рені» на чолі з Галиною Маратаєвою.
Здебільшого це поїздки у сусідні громади, але інколи – у Молдову чи Румунію, оскільки місто Рені розташоване неподалік державного кордону. Містяни відвідують ярмарки, фестивалі, свята в інших громадах, а також музеї, галереї, історичні пам’ятки в радіусі двохсот кілометрів – щоб встигнути за один день.
Протягом року подорожують у середньому раз на місяць.
– Навіть у Священному писанні йдеться про те, що кожна людина має знайти трохи часу, щоб зупинитися, озирнутися, прислухатись до себе, – каже пенсіонер Іван Мунтяну. – Особисто я ще працюю охоронником у Ренійському порту, вдома займаюсь бджолами – завжди у справах. Такі поїздки – це дуже гарний відпочинок та перезавантаження.
– Доторкнутися до історії, культури – це дуже цікаво, надихає і поповнює ресурси, – каже голова Ренійського літературного клубу «Джерела» Лілія Олейнік, яка інколи теж приєднується до групи. – Після таких подорожей завжди відчуваєш піднесення, натхнення, в мене особисто народжуються вірші.
Отже, як саме громадська організація самотужки, без допомоги спонсорів, організовує «лікувальні» подорожі? Щоб побачити все на власні очі, ми о шостій ранку вирушили з мандрівниками на ярмарок у місто Арциз.
Галина Маратаєва розповіла, як було засноване місто Арциз, про його минуле та сучасне. Також дорогою вона розповідала про села, повз які проїжджали.
А для того, щоб у салоні автобуса було всім чути розповідь екскурсовода, на власні кошти придбали мікрофон з невеличкою колонкою.
Ще одна деталь: на ярмарок всі одягли вишиванки або одяг з національною символікою – щоб делегація виглядала яскраво. У мандрівників з Рені ще є в запасі фірмові капелюхи, чільця (яскраві головні убори до вишиванок), хустки: форма одягу єднає.
Першу половину дня присвятили ярмарку. Продукцію місцевих фермерів пробували, дегустували, що сподобалось – придбали.
Побачили виставки старої техніки, декоративних птахів, незвичайних домашніх тварин, квітів, поспілкувались з господарями. Взяли участь у конкурсах, що влаштували організатори виставки, навіть здобули декілька призів.
На кінному дворі, де проходив ярмарок, побачили шоу джигітування. Самі теж катались на конях. Приємним бонусом стала гаряча рибна юшка, якою організатори ярмарку пригощали всіх охочих. Отже, пообідали безкоштовно.
У другій половині дня проїхали містом Арциз та відвідали грандіозне будівництво – тут зводять культурно-релігійний комплекс на ранньохристиянський зразок трьох базилік, що з’явилися ще в IV – IX століттях у містах Болгарії. Така споруда не має аналогів в Україні. Священнослужитель отець Діонісій Чернега провів екскурсію і поспілкувався з гостями. Екскурсія – безкоштовна.
На зворотному шляху побували у селі Виноградівка, де мешкають нащадки переселенців з Болгарії. Відвідали місцевий музей. Екс-директорка музею пенсіонерка Акуліна Чердакогло кинула домашні справи та залюбки зустріла гостей, провела екскурсію. Безкоштовно.
Скориставшись нагодою, у Виноградівці придбали у селян екологічно чисті кавуни і помідори: без посередників ціни нижче, ніж у магазинах та на ринках.
Остання зупинка – село Надеждівка (колишнє Гофнунґсфельд), яке 160 років тому було засноване німецькими колоністами. Відвідали музей, колишню кірху, сучасний храм, пам’ятки села. Екскурсію провела директорка Будинку культури – безкоштовно.
Стомлені, але щасливі, о восьмій вечора повернулись додому. Водій люб’язно довіз кожного пасажира майже до хвіртки – бо ж люди з кавунами у руках.
Мандрівники з Рені постійно відстежують інформацію про події в регіоні, щоб не пропустити щось цікаве. Вони знають, де саме планують культурні заходи – ярмарки, фестивалі, вистави, які можна відвідати безкоштовно.
Приводом для подорожі може стати День міста, Храмове свято, коли органи місцевого самоврядування і спонсори влаштовують цікаві заходи. Також Галина Маратаєва збирає інформацію про наявні музеї, зокрема сільські, історичні пам’ятки тощо, якими збагачує кожен маршрут. Він кожного разу оригінальний.
За шість років таких подорожей у пані Галини назбиралися десятки папок з інформацією – не треба кожного разу її готувати з нуля.
– Ми складаємо маршрут довжиною до двохсот кілометрів в одну сторону, робимо декілька зупинок на локаціях. Це дозволяє впоратися за один день, – каже пані Галина. – Сприяє сила соцмереж: про нас, мандрівників з Рені, вже знають в регіоні, організатори заходів часто нас запрошують до себе. Для такої подорожі насамперед треба зібрати групу легких на підйом людей. Скільки таких? В нас є папка з копіями документів двохсот людей, які ми збирали для виїзду за кордон. Ще нові підходять, просять записати. Не всі активно подорожують, бувають сімейні обставини. Але у чергову подорож група з двадцяти людей збирається завжди, автобус повний.
Останнім часом в Рені сформувалася ще й друга група охочих подорожувати, яку очолює Галина Кравченко. Її «спеціалізація» – подорожі за кордон, у Румунію. Це можуть бути як одноденні подорожі, так і на декілька днів, якщо відстань до бажаних пунктів призначення того потребує.
Групи не фіксовані: сьогодні людина поїхала з групою на чолі з Галиною Маратаєвою, іншим разом – з Галиною Кравченко.
Склавши маршрут, Галина Маратаєва шукає перевізника, який може надати комфортабельний мікроавтобус.
– Якщо ціна нас не влаштовує, шукаємо іншого підприємця, – розповідає Галина. – Вартість послуг перевізника розподіляємо на всю групу. Подорож на ярмарок до Арциза, наприклад, коштувала по 410 гривень на людину – хіба це дорого?
Галина Маратаєва заздалегідь повідомляє приймаючу сторону про приїзд групи і просить влаштувати екскурсії.
– Я пояснюю, що в групі пенсіонери, внутрішньо переміщені особи, працівники закладів культури, відтак для нас зазвичай екскурсії безкоштовні, – розповідає пані Галина. – Колеги ще й пишаються, що до них завітали туристи, що є увага, інтерес. І де б ми не були, я всіх запрошую у Рені, але за шість років ще ніхто до нас не приїхав. На Одещині я взагалі не зустрічала таких самоорганізованих мандрівників, як ми. Так, є подорожі, які організовують туристичні агенції, але це в два-три рази дорожче.
– Взагалі мандри мені цікаві, – додає голова громадської організації «Наша спадщина-Рені». – А скільки користі! Для людей поважного віку пізнання нового – це профілактика вікових хвороб. Позитивні емоції, враження, спілкування – все це зміцнює наше ментальне здоров’я. Та ще відкладає на потім старість.
У громадській організації «Наша спадщина-Рені» є ще один напрям діяльності для людей «золотого віку» – вивчення іноземних мов. Наразі охочі містяни мають змогу вивчати італійську і англійську мови. Невеликі групи пенсіонерів, по п’ять людей, збираються у бібліотеці чи музеї: разом читають і перекладають тексти, вчать нові слова, спілкуються.
– А ще ми допомагаємо нашим захисникам – збираємо гроші, теплі речі та відправляємо хлопцям. Тому що саме завдяки ЗСУ ми, старше покоління, маємо можливість жити і подорожувати власною країною, – каже Галина Маратаєва.
– Подорож до Арцизу коштувала мені 410 гривень. Уявіть: на ці гроші нас цілий день возять, супроводжують, розповідають, демонструють. Нас зустрічають, нам радіють. В мене пенсія 4600 гривень, я можу дозволити собі такі бюджетні подорожі. Ще можу виділити невеличку суму, щоб щось придбати та привезти на згадку.
– У таких подорожах мені більше подобається знайомитись з історичною спадщиною. Справив враження храмовий комплекс, що будують в Арцизі.
– Мене чимало разів запрошували на подорожі, але я відмовлялася – робота в школі забирає весь час. Але тепер, коли відвідала Арциз, зробила висновок: треба подорожувати. Такі подорожі – для мого розвитку. Ми побачили, як живуть сусіди, чим займаються. Я навіть познайомилась із багатьма ренійцями: ми бачилися на вулицях, але ніколи не спілкувалися. Коло друзів розширюється.
– Я вже вдруге з групою подорожую. Ми всі знаходимося в стресовому стані, війна розкидала рідних людей. Така емоційна зарядка від невеликих подорожей дуже важлива.
У місті Городок, що на Хмельниччині, Центр життєстійкості започаткував групу «Золотий вік», що об’єднує як місцевих жителів, так і внутрішньо переміщених осіб, даючи їм можливість спільно долати самотність і відкривати нові формати взаємодії.
Сьогодні там надають психосоціальну підтримку усім мешканцям громади, зокрема проводяться індивідуальні консультації, тренінги та навчання для подолання негативних наслідків різних стресів. А ще створено групи самопідтримки для людей поважного віку.
– Ми називаємо їх «людьми з досвідом», – говорить Зіновій Маланюк, фахівець із соціальної роботи центру. – Ці люди багато пережили й звикли бути активними в житті. Та коли досягли пенсійного віку, їм сказали: «Дякуємо за працю, відпочивайте». Але вони не вміють просто відпочивати. Тому ми вчимо їх по-новому проводити час: дивимося фільми, обговорюємо наболіле, просто вислуховуємо. І це дуже цінно.
Поки учасників групи «Золотий вік» небагато – понад 20, та кількість тих, хто долучається, зростає. Збираються разом вони двічі на тиждень – щосереди та щоп’ятниці.
– Коли я серджуся, мій чоловік каже: «Коли вже та п’ятниця, щоб ти пішла до Центру? Ти звідти якась спокійніша приходиш, – каже учасниця групи Надія Гулько. – І це правда. Я справді відпочиваю у Центрі.– А я живу сама і для мене ці зустрічі – як друге життя, – додає городоччанка Галина Котлінська. – Тож, чесно кажу, не можу вже дочекатися тієї п’ятниці.
– Найбільша складність – це зробити перший крок і прийти, – всміхається Ольга Шевченко-Присяжнюк, соціальна менеджерка Центру. – Коли ж люди потрапляють сюди вперше, вони вже не хочуть пропускати. Для багатьох ці зустрічі стають ковтком свіжого повітря.
Сьогодні команда Центру почала організовувати ще й виїзні заходи для групи. Таких у серпні було два. Перший мав терапевтичний формат: учасники розмальовували медові пряники, які напекла одна з жінок. Другий захід відбувся на релігійне свято. Після спільної служби влаштували святковий пікнік.Наразі група мріє організовувати екскурсійні поїздки, хоча б одноденні. Люди готові навіть частково самі фінансувати подорожі, адже бажання побачити нові місця дуже сильне. Проте фінансові питання стоять дуже гостро.– У багатьох пенсія близько трьох тисяч і зрозуміло, що коли поїздка вартує 700 гривень, то це вже третина пенсії. Тож людина насамперед купуватиме хліб та платитиме комунальні, а вже потім думатиме про подорож. Відтак шукаємо добродіїв, спонсорів, пишемо грантові заявки, – зазначає Зіновій Маланюк. – Сподіваємося, нам таки вдасться знайти додаткові кошти для організації екскурсій.
Ще одне місце у Городку, де люди «золотого віку» можуть відпочити та знайти однодумців – клуб «Надвечір’я», який відновив свою діяльність при міському Будинку культури навесні цього року.
Учасники збираються раз на місяць в театральному кафе Городоцького Будинку культури. Разом із запрошеними спеціалістами обговорюють теми здоров’я, захоплення, діляться здобутками.
– Спілкування – це найцінніше, – каже Ніна Щепковська, учасниця клубу. – Після таких зустрічей надихаємося, хочеться жити.
Зараз клуб відвідують 30 людей. І одна з активностей – екскурсії громадою. Так городоччани вже відвідали Музей хустки у Завадинцях та Рогату школу у Новому Поріччі. Автобус для поїздок орендують у відділі освіти, а заправляють транспорт за власні кошти.
– Днями їдемо ще в Завадинці до фермера, який вирощує печериці, і на цей рік це всі поїздки, бо фінансово складно, – каже Надія Гумінська. – Далі будемо збиратися у Будинку культури.
Ініціативи у малих містах Рені та Городок доводять: навіть без значних фінансових ресурсів громада може створити умови для підтримки людей поважного віку. Головне – дати їм відчуття, що вони важливі й потрібні, що «золотий вік» може бути наповнений змістом, новими враженнями і теплом спільних зустрічей.
Матеріал створено у співавторстві: Антоніни Бондаревої, Наталії Попович, Віри Лапи, Вікторії Чабанової, Маріанни Шкаврон.
