Бюджет Маріуполя у вигнанні: мільйони йдуть на "сувеніри", доки люди без житла

Журналісти дослідили, куди йдуть гроші з бюджету Маріуполя

Жителі Маріуполя розкидані по всій Україні та за кордоном. Але у міськради у вигнанні життя кипить: зарплати ростуть, закупівлі тривають, а автопарки оновлюються.

На що витрачаються мільйони з маріупольського бюджету? Чому, попри втрату міста, штат міськради не лише зберігається, а й отримує підвищення зарплат? Чому закупівлі в екзилі іноді нагадують передвоєнний піар, а не допомогу людям — у розслідуванні проєкту Хапуга.ua.

▶ На YouTube-каналі ТСН можна переглянути за цим посиланням відео: ШОК! Чому українські посадовці Маріуполя отримують ЗП у кілька разів більше після втрати міста??

Жителі Маріуполя, кому вдалося вирватися з окупації, тепер живуть у гуртожитках, орендують тимчасове житло, намагаються зібрати життя по шматках. Але поки одні починають з нуля — інші в екзилі розпоряджаються мільярдним бюджетом. І саме в момент, коли стискається горло від зруйнованих стін, дізнаєшся: хтось у цей час підписує акти на охоронців із пістолетами, сувенірні блокноти за сотні тисяч гривень та виписує мільйонні зарплати.

Тож почнемо з найпростішого — з того, що завжди цікавить громадян: скільки вони собі нараховують. З 2022 року зарплати заступників голови міської ради в екзилі зросли удвічі, а подекуди й утричі.

Сам міський голова Маріуполя Вадим Бойченко, до речі, отримує досить скромну зарплату — 42 тисячі гривень на місяць, що значно менше, ніж у його заступників. У відповідь на запит Маріупольська міськрада зазначила, що штат було скорочено на понад 94%, а отже — витрати на зарплати нібито зменшилися на 90%. Натомість навантаження на кожного працівника — зросло. І саме це стало причиною підвищення зарплат.

Подібна картина — і в комунальних підприємствах. Про це обурювався Максим Бородин, депутат Маріупольської міськради, у своїх соцмережах. І можна припустити, що частину з цих підприємств, ймовірно, було релоковано в підконтрольні Україні регіони, аби вони могли хоч якось продовжувати роботу. Але навіть якщо вони виконують певні функції на нових місцях — чому зарплати їхніх керівників підвищили в кілька разів, тоді як масштаби роботи, навпаки, зменшилися у порівнянні з довоєнним Маріуполем?

Наприклад, Віталій Донєв — керівник МТТУ за 2024 отримав понад мільйон гривень заробітної плати — при тому, що наших тролейбусів у Маріуполі вже давно нема, як і самої мережі. Окрім основної зарплати, Донєв отримує дохід від підприємницької діяльності через польську фірму, що надає аудиторські та консалтингові послуги і навіть вигравала у 2018 році державний тендер на понад 40 млн грн.

Директор «Зеленбуду» Сергій Кесарев отримав 764 тис грн у місті, де під окупацією знищено парки, сквери і дерева. При цьому він також отримував доходи від роботи в інших КП — «Ритуальна служба» та «Маріупольський міський соціальний гуртожиток». У 2023 році Кесарів придбав VOLKSWAGEN TOUAREG 2013 року випуску за 700 тис. грн, а його дружина у 2024 році заробила понад 700 тис. грн, при цьому не відмовившись від допомоги для ВПО у 10 тис. грн.

Сергій Марчук, директор департаменту ЖКГ Маріуполя, заробив 833 тис. грн за рік — і це у місті без українських комунальних служб.

Костянтин Пісмарьов, директор ККП «Маріупольтепломережа» заробив 1 млн 348 тис — при тому, що в місті немає українських тепломереж.

Олексій Травінчев, керівник КП «Міське управління капітального будівництва», збільшив свій дохід з 535 тис. грн у 2023 році до 1,075 млн грн у 2024 році. Родина Травінчева також отримувала допомогу для ВПО.

Всі вони не просто залишилися на своїх посадах, а й отримують зарплати, що перевищують довоєнні в кілька разів. І все це — з бюджету міста, яке вони давно не можуть обслуговувати за прямим призначенням. Більше того — підконтрольні їм підприємства практично не проводять закупівлі, відповідно — жодної активності. Проте це не заважає зростати статкам, накопиченням та заробітним платам керівників.

«Якщо скласти всі суми, які витрачаються на утримання окупованих громад, то там мільярди, там не мільйони. І як можна утримувати те, чого по факту не існує? Які ЖКГ, які лікарні, які школи, садочки і так далі? Ви про що? Краще б ці кошти, якщо не хочете спрямовувати їх на ЗСУ, спрямуйте їх на підтримку ВПО. У нас дуже багато людей, які переїхали, і вони від влади, взагалі від України, що вони мають?», — каже Ганна Скороход, народна депутатка України.

Міська рада пояснила такі зарплати. Також у відповіді зазначили, що кожен із перелічених керівників виконує інші завдання: «Костянтин Пісмарьов, директор „Маріупольтепломережі“, задіяний в оборонному проєкті з будівництва фортифікацій на Донеччині. Сергій Кесарев, директор Зеленбуду, очолює мережу соціальних гуртожитків „ЯМаріуполь. Затишок“. Віталій Донєв, керівник тролейбусно-транспортного управління, відповідає за ремонт і передачу техніки для ЗСУ, а також організовує логістику для центрів „Ямаріуполь“. Сергій Марчук замість управління житлово-комунальним господарством керує мережею „ЯМаріуполь“ та департаментом по роботі з персоналом».

У міськраді також зазначили, що незважаючи на відсутність прямої роботи комунальних служб у Маріуполі, діяльність їхніх керівників нібито спрямована на підтримку громади в евакуації — через участь у гуманітарних, оборонних чи логістичних ініціативах. Але щоб реалізовувати всі ці ініціативи — потрібні ресурси. Місто під окупацією, економіки фактично немає, але гроші є. Звідки?

За даними державного веб-порталу бюджету для громадян Open Budget Маріупольській громаді на 2025 рік з бюджету виділили майже мільярд — 946 мільйонів 298 тис грн.

Станом на зараз з річного плану уже витрачено третину — 330 млн. Найбільші статті виконаних видатків: економічна діяльність, соціальний захист та освіта. На утримання посадовців, тобто загальнодержавні функції — 49 млн, житлово-комунальне господарство — 13 млн 95 тис, на охорону здоров’я та культуру — по 9 млн.

Цікаво, що під загальною статтею «культура та спорт» ховаються й більш конкретні позиції. Наприклад, на концерти та циркові організації влада окупованого міста витратила 2 млн 501 тис. — очевидно, щоб у місті-привиді глядачі не нудьгували. 896 тис. пішли на клубні заклади. 3 млн 932 тис. на засоби масової інформації. І це, я нагадаю, тільки третина бюджету.

Майже мільярд гривень на рік. За ці кошти, серед іншого, міська рада в екзилі проводить закупівлі — і не завжди це ліки чи соціальні програми. Іноді — це брендована продукція за мільйони. Такі тендери проводить підзвітне мерії КП «м.ЄХАБ».

Поки переселенці рахують гривні на оренду, міськрада планувала придбати 14 тисяч брендованих керамічних чашок на суму 959 тисяч гривень. Після розголосу і хвилі критики тендер тихо скасували. Хоча заступник мера Маріуполя пояснює цю закупівлю інакше.

«Зокрема 24-му році ми побачили що з урахуванням того, що люди скоріше за все більш зафіксувалися на якихось місцях проживання, в них виникли потреби, посуд. Коли ця закупівля по завданню була оголошена, але коли внутрішній аудит до цієї сторони дійшов, бо у нас є певна централізація, певний контроль двох служб, антикорупційного органу і закупівельного органу, є контроль комунальних підприємств, зокрема. Коли ми зрозуміли, що там чашки, не дуже коректно виписана навіть назва, і коли головне, мабуть, ми зрозуміли, що продовж бюджетного року цей проєкт нереально реалізувати, ми його згорнули», — каже Денис Кочубей, заступник міського голови Маріупольської міської ради.

Щоправда, дивно чути про набори посуду, адже в технічній специфікації цієї закупівлі навіть прописали, якого розміру має бути чашка та малюнок на них. А от про набори посуду ані слова.

Але інші закупівлі відбулися і виглядають не менш дивно:

410 тисяч гривень — на ручки та блокноти

354 тисячі гривень — на 80 декоративних вітражів у подарунковій упаковці, які з гордістю нам продемонстрував Денис Кочубей.

«Це Прометей — об’єкт монументального мистецтва, який у нас був в ПДТУ, нашому вищетехнічному. Ми створили обмежену партію виробів для наших найбільших партнерів. Даєш 100 тисяч євро, мільйон доларів на допомогу ВПО, на житло, на якусь конкретну допомогу. Ми обов’язково найбільшим партнерам, це там обмежений тираж, подякуємо. Це традиція, це увага до партнерів, вдячність», — каже Денис Кочубей, заступник міського голови Маріупольської міської ради

559,5 тисячі гривень — на дизайнерські листівки, плакати та фотопостери.

А ось і зовсім свіжий тендер — закупівля значків та брелоків на 160 тис. грн.

У міськраді кажуть — частина друкованої та сувенірної продукції виготовляється для міжнародних партнерів, аби привернути їхню увагу до трагедії Маріуполя, продемонструвати візії відбудови міста та залучити фінансування.

За словами Кочубея, така продукція використовується як звіти, промоційні продукти для конференцій і виставок, а також символічна подяка великим донорам. Водночас він визнає, що без контексту такі закупівлі можуть виглядати суперечливо — але саме через «специфічність» ситуації, вважає, такі витрати є виправданими.

Протягом лише одного року КП «м.ЄХАБ» провело 21 тендер на загальну суму близько 4 мільйонів гривень. Та крім брендованої продукції, яка так потрібна маріупольцям, закупає міськрада і автомобілі. Обслуговуються вони, до речі, також за бюджетні кошти.

Ось закупівля 2025 року для «Маріупольтепломережі» — легковий автомобіль вартістю понад 25 тис доларів. У міській раді пояснюють — це для оборонного фортифікаційного проєкту.

Неможливо оминути і історію з двома Toyota Land Cruiser, які громада офіційно орендує та обслуговує за бюджетні кошти.

Журналісти й опозиційні депутати неодноразово закидали меру Вадиму Бойченку, що ці автівки він використовує у власних цілях.

У відповіді на запит зауважують — ці авто не є службовими, мовляв, технічна потреба для мобільних команд «ЯМаріуполю», логістики, евакуацій, розвезення допомоги та обладнання.

Ще одна помітна стаття витрат — охорона. В цьому році тендер на понад 9 мільйонів. Формально — для об’єктів громади та гуртожитків. Та й у відповідь на запит редакції вказано — охороняють не мера, а майно громади — зокрема, гуртожитки для ВПО, які розміщено в Дніпрі.

Але якщо офіційна позиція міськради — охороняти соціальні об’єкти та гуртожитки, то опозиція говорить про інше. Депутати звинувачують мера у тому, що під виглядом охорони заходів та об’єктів громади він щороку замовляє і персональну охорону для себе.

А тепер — до об’єктів, які офіційно значаться серед тих, що потребують охорони. Один із них — гуртожиток у Дніпрі для маріупольців. Враховуючи абсолютну відсутність житлових програм для ВПО, ініціатива з його реконструкції була дійсно потрібна. Його ремонт і облаштування коштували громаді щонайменше 42,9 мільйона гривень, а з урахуванням донорських коштів — до 52 мільйонів.

Східний офіс Держаудитслужби перевірив проєкт і зафіксував переплати понад 1 млн грн і завищення вартості робіт близько 600 тис. грн; міськрада частину висновків намагалася оскаржити, але значна частина зауважень залишилася чинною.

«Дійсно, через те, що було багато інформації про те, що начебто якесь завищення вартості виконаних робіт відбувалось по цьому об’єкту. По ньому була проведена повна перевірка ДАСУ. За результатами порушень не було виявлено, вартість робіт відповідає середньоринковій, обсяги робіт фактично виконаних відповідають обсягам по договорах. Тому ця інформація не знайшла підтвердження”, - каже Андрій Ремпель, т.в.о заступника міського голови м. Маріуполь.

У гуртожитку зараз мешкають 35 родин. Якщо поділити витрачену на ремонт і облаштування суму на всіх, виходить, що на кожну сім’ю припадає близько 1,5 мільйона гривень. Це гроші, за які можна було б купити повноцінну квартиру або принаймні зробити солідний перший внесок за житло в кредит. Проте, як пояснюють у міськраді, завдяки гуртожитку вийшло привернути увагу закордонних донорів.

І демонструвати цей «пілотний проєкт» іноді доводиться під серйозним захистом. За технічними вимогами тендеру, охоронці гуртожитку для маріупольців мають бути озброєні як у бойовому кіно. Пістолет Макарова з набоями, бронежилет не нижче 4-го класу захисту, каска, кобура прихованого носіння. У комплекті — сльозогінний газ, наручники, гумовий кийок та бодікамера для фіксації всього, що відбувається. І це все — для охорони місця, де живуть переселенці з окупації.

Чи були ці закупівлі життєво необхідними для маріупольців, які змушені винаймати кімнати або жити у гуртожитках? Питання відкрите. А ще більш цікаво — хто саме і за яким принципом погоджує такі витрати, коли в країні триває війна, місто в окупації, а бюджетні ресурси для переселенців рахуються на копійки? Щоб відповісти на це, треба подивитися, хто сьогодні реально керує Маріуполем — і чому саме ця людина продовжує розпоряджатися бюджетом громади.

А очолює цю раду Вадим Бойченко — мер Маріуполя з 2015 року, колишній топ-менеджер «Метінвесту» Ріната Ахметова. Після початку повномасштабного вторгнення місто опинилося під окупацією, але офіційно керує ним досі Бойченко. Хоча цьогоріч президент підписав указ про створення Маріупольської міської військової адміністрації, очільника досі так і не призначили.

Тож важелі управління міста лишаються в руках мера й міськради у вигнанні. Його декларація зараз закрита для публічного перегляду на підставі діючої норми, за якою родичі військовослужбовців можуть не показувати публічно свої статки.

Водночас у відкритих реєстрах можна знайти інформацію про майно дружини: квартира у Львові в історичному центрі, два гаражі й два приміщення в київському житловому комплексі Park Avenue VIP. Ціни на квартири там стартують від кількох сотень тисяч доларів. За Галиною Бойченко числиться також будинок у Хмельницькому та квартира, придбана в 2023 році.

Дружина Бойченка, за даними зі старих декларацій, після його приходу на посаду мера отримала роботу у “Метінвесті”. Її річний дохід там зріс з кількох мільйонів до понад 12 мільйонів гривень.

Ця історія — лише штрих до портрета влади Маріуполя у вигнанні. Бо мова не тільки про доходи родини мера, а й про мільйони, які щороку проходять через руки його команди. А точніше майже мільярд гривень на рік. Закупівлі, мільйонні зарплати, охорона, автівки, сувеніри. Формально — усе для громади, яка втратила своє місто. Але чи дійсно ці витрати змінюють життя тих, хто змушений починати з нуля після окупації? Маріупольці чекають на відновлення, на житло, на реальну підтримку. А поки — містом у вигнанні керує команда, яку ніхто не переобирає і яка залишається поза реальним контролем. Чи зміниться щось із призначенням військової адміністрації — покаже час. Але поки що, здається, у цій історії виграють лише ті, хто розподіляє бюджет.