У підземеллях Кристинопільського палацу у місті Шептицький можна побачити інсталяцію привида – молодої панни у білій сукні. Здавалося б, маркетинговий прийом для приваблення туристів, але якщо заглибитися в історію, з цим маєтком справді повʼязана одна історія вбивства молодої шляхтянки. Її детально розповіли на краєзнавчому сайті Krystynopol.info.
Місто Кристинополь (те, що потім називалося Червоноград, а нині – Шептицький) заснували Потоцькі. Спершу там був оборонний замок, а 1756 року Францішек Салезій перебудував його на розкішний палац. Він був дуже заможним і претендував на трон Речі Посполитої (тоді королі обиралися, а не успадковували корону). Причому політично він загравав з царською Росією і саме за її підтримки розраховував стати королем, але через неї і не став: в останній момент росіяни підтримали іншого кандидата. Все ж його називали «малим королем Русі». Відповідного рівня був і маєток: при будівництві за зразок брали королівські резиденції – французький Версаль і варшавський Вілянув. При палаці був величезний парк та інші ознаки розкоші, власний озброєний гарнізон, варта віддавала честь господарю щоразу, як він приїжджав додому.
Такий амбітний шляхтич будував дуже далекоглядні плани не лише для себе, але й сина. Тим паче, що він, Станіслав Щенсни, був єдиним спадкоємцем. Але той спадкоємець утнув таку штуку, що без благословення батьків в кінці 1770 року таємно обвінчався з менш заможною, але красивою шляхтянкою Гертрудою Коморовською, яка вже була вагітною. Її батьки дали згоду на це, вважаючи такого зятя дуже вигідною партію. Причому шлюб молоді брали у греко-католицькій церкві у Нестаничах, що належали Коморовським. Однак батьки Станіслава аж ніяк не збиралися миритися з таким кроком сина, про який дізналися постфактум.
Вони наказали власному гарнізону знищити маєток Коморовських Сушне (нині село Радехівської громади), а непідходящу невістку викрасти і запроторити в монастир. Свого сина ж завбачливо відправили в Європу.
Коморовські були попереджені про злі наміри сватів Потоцьких, тож виїхали з маєтку. Однак вчасно дістатися до Львова їм завадила тогочасна ДТП: у кареті зламалася вісь, тож довелося зупинитися і заночувати у Новому Селі біля Куликова.
Там їх і наздогнали гайдуки Потоцьких. Вони силоміць забрали Гертруду, яку мали доставити до Кристинополя. Однак панянка дорогою вчинила такий лемент, що її обклали подушками і ковдрами, щоб приглушити крик. Під ними молодиця задихнулася. Смерть невістки, хоч і була випадковою, та все ж не входила в плани Потоцьких. Францішек Салезій сам мало не повбивав своїх воєвод, які принесли йому цю звістку.
Коморовські довго не могли дізнатися, що сталося з їхньою донькою. А коли селяни випадково знайшли її тіло в річці, куди її ненавмисні вбивці і скинули, батьки вирішили позиватися з винуватцями тієї трагедії. Втім, судитися з однією з найзаможніших сімей Речі Посполитої було не так і просто. Справу затягували так довго, аж доки не змінилася влада. Після першого поділу Польщі 1772 року, за австрійської влади, польська шляхта вже не мала всеосяжних прав, тож імператриця Марія Терезія особисто дала вказівку чесно і неупереджено розслідувати справу і покарати винних, якого рівня і статусу вони б не були.
Таким чином Францішек Салезій не те, що не дочекався корони, а мав закінчити життя обезголовленим. Не витерпівши такої ганьби, він прийняв отруту. Незважаючи на акт самогубства, поховали його з великими почестями у крипті бернардинського костелу у Кристинополі, який він і збудував (нині – церква Св. Володимира).
Тим часом зачинатель усіх цих катавасій – молодий наречений Станіслав Щенсни – весь цей час був у Європі. Коли він повернувся у Кристинополь, його батьки були вже покійними. Гертруду поховали у костелі Нового Виткова – селі, яким молодший Потоцький відкупився від батьків дружини в якості моральної компенсації.
«Як тільки у Відні дізналися, яким чином Салезій Потоцький уник страти, Марія Терезія той же час наказала “за спротив і наказів непослух” вийняти тіло мерця з домовини і за участю ката відтяти йому голову на очах у всього народу на ринковій площі Кристинополя. Щоб зупинити цей жахливий та згубний для честі свого роду вирок, Щесний Потоцький поспішив замиритися зі своїм тестем Коморовським, сплатив сповна усі судові збори і поступився старому містом Витків з усіма довколишніми селами. Йому вдалося випросити в імператриці скасування вироку страти батька, а саму справу забути й передати Суду Божому», – розповів краєзнавець Юрій Гринів.
Сучасний вигляд палацу Потоцьких і костелу-усипальниці у Шептицькому (фото ZAXID.NET)
Втім, Станіслав виконав посмертну волю батька і одружився вдруге з тією нареченою, яку обрав батько, – Жозефіною Амалією Мнішек. Але ж щастя не купиш грошима і не успадкуєш батьківською волею: кажуть, законна дружина Станіслава постійно зраджувала йому, весь час жила в Європі і народжувала дітей, не зустрічаючись з чоловіком. Згодом була статс-дамою Катерини II при російському дворі.
Третьою дружиною стала грекиня Софія – дружина коменданта Камʼянця-Подільського Юзефа Вітта, яку російський уряд використовував для того, щоб схилити Потоцького до співпраці з Росією. Швидко пошлюбивши її після смерті другої дружини, Станіслав на її честь заклав великий дендропарк Софіївка в Умані. Однак її зрада з його найстаршим сином Щесним Єжи (Юрієм) разом з переживаннями через політичні невдачі звели 54-річного Потоцького в могилу.
Ховали Станіслава Щенсного (хоча насправді зовсім нещасного) майже в самотності. Дружина і син боялися підійти попрощатися з ним. А на його грудях був медальйон із портретом Гертруди – першого щирого кохання. Тепер її дух блукає підземеллями Кристинопільського палацу і час від часу нагадує про себе.
