Допис скандальної співачки викликав шквал негативних відгуків користувачів мережі на її адресу. Сам же Олександр Кірієнко записав відеозвернення до неї з англійськими субтитрами, щоб їй та і всьому світу було все зрозуміло.
«Я українець, я підтримую свободу слова. Кожен із нас має право висловити свою думку. Але наша совість і честь мають накладати певні обмеження. Азіліє, я бажаю тобі, щоб ніхто з твоїх близьких не спробував такої „дієти“, яку отримують українські військовополонені. Постійне приниження, побиття і постійний голод…» — стримано відреагував на сарказм американської артистки морський піхотинець, захисник Маріуполя Олександр Кірієнко.
Головний сержант взводу снайперів Олександр Кірієнко родом з Глобиного Полтавської області. Боронив Україну в складі 36-ї бригади морської піхоти з 2014 року. За виявлений героїзм був нагороджений орденом «За мужність» III ступеню.
Велика війна застала його в Маріуполі. На жаль, уже 12 квітня 2022 року воїн разом з побратимами під час вогневого зіткнення з ворогом на заводі імені Ілліча потрапив до російського полону.
— Спочатку нас вивезли в Сартану, тримали в сараї для худоби. Там людей 600 було. Потім — на Таганрог. Далі вже слідчі дії по мені проходили у Тверській області, в місті Кашин. Намагались на мене навісити вбивство цивільного населення, — розповідав Олександр Кірієнко в інтерв’ю «Суспільному» невдовзі після звільнення.
Отримавши строк, морпіх майже два роки провів у колонії № 10 в Мордовії. Це установа особливого режиму з жорстким контролем та повною ізоляцією ув'язнених, що розташована в селищі Ударне Зубово-Полянського району у Мордовії, з початку повномасштабного вторгнення росії в Україну використовується для утримання українських військовополонених. Та Олександр дізнався про це лише після обміну, 5 лютого цього року.
За словами військового, українські оборонці не мали там ніяких прав. Навіть права щось запитати. Їхнє спілкування з адміністрацією колонії обмежувалось словами «Так точно» і «Нікак нєт», які вони мали вимовляти якомога чіткіше. Пересувались ув’язнені лише зігнутими наперед, із заведеними за спину руками. Їх будили о шостій ранку й до десятої вечора вони мали простояти на позначеній у камері смузі. Ні прилягти, ні присісти не дозволялось. Через це у всіх бранців сильно розпухали ноги.
На них спускали собак, їх тримали на морозі в одязі, облитому водою, їх били струмом…
Їм забороняли спілкуватись українською мовою. Тримали в повному інформаційному вакуумі. Їм брехали, що російські війська вже дійшли до Львова й невдовзі візьмуть Польщу. «Скоро поїдете додому, все буде нормально, будете з росією», — «підбадьорювали». Там люди помирали.
Про повернення додому, каже Олександр, він не знав до останнього, аж поки їхній літак не приземлився в білорусі.
Опинившись на рідній землі, чоловік зателефонував, перш за все, дружині. Її номер телефона весь цей довгий час він тримав у пам'яті. Вона плакала й не вірила. Хоча доклала багато зусиль для повернення чоловіка з полону: виходила на мітинги, навіть у Женеву, де розташовується Міжнародний Комітет Червоного Хреста, телефонувала.
Олександр Кірієнко ще досі повністю не відновився. Вага, яку він втратив, поступово набирається. Дуже довго гоїлись рани на ногах, які залишились від укусів собак. А душевні рани навряд чи колись затягнуться…
Після реабілітації морпіх має намір знову повернутися на службу в ЗСУ. Бо війна, каже, не закінчилась, і треба продовжувати боротьбу.
«Ціну кожної миті вільного життя я зрозумів у неволі, — говорить колишній бранець, звертаючись до Азалії Бенкс. — Знаю, яку трагедію пережили афроамериканці, й на собі відчув, як ламає людську душу досвід неволі.
Травму неволі почувають навіть ті покоління, які не бачили цього пекла. Від кожного з нас залежить, що робити з цим досвідом. Чи стати сильнішим і навчити своїх дітей боротися за своє майбутнє, чи зламатися самому й зламати майбутнє наших дітей.
Тортури — це злочин. Неволі немає місця в цивілізованому світі.
Люди створені для свободи і взаєморозуміння. І всіх своїх дітей я навчаю саме так. Вчу відповідати за кожне сказане слово.
Бо слово — це зерно дій. І кожна світова трагедія починалася з якогось неправильного слова".
Українці щиро підтримали Олександра, назвавши його відеозвернення гідною відповіддю українського патріота негідній американці.
Про Азілію Бенкс відомо, що вона підтримує росію в цій жахливій війні. У квітні 22-го вона опублікувала допис, у якому зізналася, що обожнює владіміра путіна і вважає його своїм улюбленим «суперлиходієм», а також зазначила, що, «Україна не має права на існування» і що вона має повернутися у склад СРСР. Вона закликала українську владу здатися, оскільки ця війна, мовляв, «не є раптовим актом зла росії».
