Михайло Старицький зростав із композитором Миколою Лисенком та одружився із троюрідною сестрою, якій було всього 14 років. Він був талановитим письменником та театральним діячем – для розвитку театру Старицький навіть продав родовий маєток. Саме він першим почав використовувати і фактично створив такі слова, як «мрія», «майбутнє», «пестливий».
ZAXID.NET розповідає про цікаві та невідомі факти з біографії визначного українця Михайла Старицького.
Михайло Старицький народився у листопаді 1839 року в Кліщинцях Полтавської губернії (сучасна територія Черкаської області) у заможній родині. Мати хлопця Анастасія походила із родини Лисенків – нащадків козацької старшини, відомої ще з часів Богдана Хмельницького.
Хлопець у юному віці втратив батьків і виховувався у родині свого дядька Віталія Лисенка – батька композитора Миколи Лисенка. Михайло з Миколою добре ладнали, разом читали на той час заборонені вірші Тараса Шевченка та були друзями протягом усього життя.
Михайло спершу навчався у Полтавській гімназії, згодом із Миколою Лисенком разом вступив до Харківського університету, а коли сім’я переїхала до Києва, то хлопці перевелись до Київського університету. Обоє були членами Старої громади, напівтаємної організації української інтелігенції, разом з друзями відкривали недільні школи та бібліотеки.
Свій відомий вірш «Ніч яка місячна, зоряна, ясная», який ми знаємо як однойменну пісню, Михайло Старицький написав після поїздки в село. Хлопець закохався у селянку Степаниду, але вона не відповіла йому взаємністю, бо вже була заручена з іншим.
Своє щастя Старицький знайшов із троюрідною сестрою Софією Лисенко. Вони побрались завдяки сприянню священника із сусіднього села, коли дівчині було лише 14 років (вона була на 11 років молодша за Михайла). У шлюбі в них було п’ятеро дітей. Старицький водив своїх дітей до приватного садка Софії Русової – відомої української педагогині, засновниці одних з перших українських садків.
Михайло Старицький із Миколою Лисенком заснував «Товариство українських сценічних акторів». Старицький записував народні пісні, які потім видавав у обробці Миколи Лисенка, писав лібрето його опер.
У 1882 році Марко Кропивницький створив у Єлисаветграді (сучасний Кропивницький) першу професійну трупу – Старицького попросили патронувати цей театр, стати спонсором. Михайло Старицький продав свій родовий маєток і усі гроші спрямував на розвиток театру, пошиття костюмів, підбір акторів. Старицький не обмежився лише благодійництвом, а й долучався до керівництва театром.
«Склалося товариство, – писав Іван Франко, – якого Україна не бачила ні до, ні після».
Цікаво, що актори, серед яких була і Марія Заньковецька, отримували зарплату за розцінками імператорського театру. Згодом Старицький та Кропивницький поділили колектив, із якого утворились дві самостійні трупи. Проте через погіршення здоров’я та брак грошей Михайло Старицький покинув трупу і поринув у літературну творчість.
Героям п’єси Старицького «За двома зайцями» поставили пам’ятники – у Києві та у Черкасах. П’єсу «Талан» Старицький присвятив Марії Заньковецькій.
Микола Лисенко так згадував свого троюрідного брата: «Народний театр – справа надзвичайно важка, і багато людей на ньому провалилися. Потрібно було знати народне життя у такій мірі, щоб на сцені показувати його у правдивому, а не у спотвореному вигляді. Михайло Петрович вірно розумів, як потрібно було показувати життя. Сам він не грав, але постановка кожної нової п’єси у нього завжди була чудесно відшліфована. Все це наслідок його старань і турбот».
Із театральним життям Михайла Старицького був повʼязаний також і скандал – його звинувачували у плагіаті та крадіжці сюжетів. Михайло не витримав наклепів від журналіста Ізмаїла Александровського та подав до суду, вигравши справу. Александровський, який затягував судовий процес, мав тиждень провести у тюрмі та виплатити компенсацію Старицькому. Однак покарання той так і не відбув, а компенсацію не виплатив, бо Старицький пробачив його після обіцянки публічного вибачення.
Михайло Старицький увійшов в історію не лише як драматург, а й як один з найпотужніших історичних романістів, його цікавив період Гетьманщини. Серед його творів – трилогія «Богдан Хмельницький», «Розбійник Кармелюк».
Свої перші вірші Михайло Старицький опублікував під псевдонімом «Гетманець» у виданнях «Правда» і «Нива».
Цікаво, що саме Михайло Старицький фактично створив такі слова, як «мрія», «майбутнє», «байдужість», «завзяття», «темрява», «пестливий», «привабливий».
Помер Михайло Старицький від хвороби серця в Києві 27 квітня 1904 року. Його поховали на Байковому кладовищі (ділянка №1). У столиці є музей Михайла Старицького.
Під час підготовки матеріалу використано дані Вікіпедії, Українського інституту нацпам’яті, проєкту «Велич особистості» (ютуб-канал Ірини Фаріон).
