13 вересня відзначали День українського кіно. Тішить те, що попри всі виклики воєнного часу, воно все ж таки існує. Фільми знімаються, глядачі ходять у кінотеатри, дивляться український продукт по телебаченню та на онлайн-платформах. Час від часу вони бачать там акторів з Дніпра. Журналістка видання «Наше місто» поспілкувалась з деякими з них та дізналась чимало цікавого щодо їхнього досвіду кінозйомок.
Арсен Босенко часто зображує злочинців
Арсен Босенко — актор Дніпровського академічного театру драми та комедії, заслужений артист України, якого глядачі добре знають не лише зі сцени, а й з екранів. Його кінокар’єра розпочалася ще у студентські роки, коли він разом із однокурсниками потрапив на знімальний майданчик.
– Ми ще були студентами третього курсу театралки, і нас запросили у фільм “Втрачений рай” наприкінці 90-х, – згадує пан Арсен. – Пам’ятаю, як усю ніч знімали у театрі, і ми так хотіли потрапити в кадр, що навіть затуляли собою інших акторів. Режисер жартував: “Хлопці, у вас гарні обличчя, але хоча б дайте глядачу побачити головного героя”. Ми тоді були настільки голодні до ролей, що грали, ніби за величезну зарплату. .
Після кількох епізодичних появ на екрані була пауза, яку заповнювала робота в театрі. Але у 2010-х Босенко отримав одну зі своїх найбільш помітних ролей у серіалі «Пляж». Далі було ще багато проєктів: головна роль у детективі «Потаємні двері», участь у популярному серіалі «Пес», стрічці «Мама». А також низка картин, де актор поставав у ролях злочинців, представників кримінальних структур або ворогів України. «Заслужений сепаратист» — так його жартома прозвали колеги.
– Так склалося, що режисери бачать у мені фактуру “серйозних чоловіків” і часто дають образи зі світу криміналу, – ділиться Арсен Босенко. – Хоча у театрі я більше комедійний актор — наприклад, граю у виставах «Занадто одружений таксист», «Академія сміху», «Афера по-італійськи» веселих персонажів. Для деяких режисерів навіть було відкриттям, що на сцені я зовсім інший. Але й кіноролі мені цікаві: у них є драма, внутрішня боротьба, щось нове, що можна розкрити. Тож я не скаржуся — граю, що маю, і знаходжу в цьому задоволення.
Нині актор знімається у проєкті «Тиха Нава» для платформи «Київстар ТБ». Це серіал у жанрі true crime, який ґрунтується на реальних подіях початку 2000-х під Києвом, коли невідомий вбивав жінок. Арсен у цій історії грає чоловіка з кримінальним минулим, який разом із бригадою влаштовує самосуд. Режисер Дмитро Андріянов обіцяє максимально реалістичне і навіть шокуюче для глядача кіно.
Попри численні негативні образи на екрані, у житті актор часто стикається з протилежним ставленням. Його впізнають на вулицях, підходять сфотографуватися. Навіть військові, які бачили його у ролі лиходія, в реальності з посмішкою тиснуть руку.
– Був кумедний випадок на початку повномасштабної війни, – згадує Арсен Босенко. – Я допомагав у волонтерському штабі, підійшов боєць: довго дивився, а потім питає: “Це ж ви? Ну ви ж нормальний?”. Я відповідаю: “Так, хлопці, я ж нормальний”. Він розсміявся: “Ну, на екрані ви така сволота, але ж тепер бачу, що людина хороша”. Потім навіть фотографувалися. Ось такі моменти найбільше тішать, бо показують: глядач вірить у гру, але розуміє, що це лише роль.
Сьогодні Арсен Босенко продовжує балансувати між сценою Драмікому і кінозніманнями, не приховуючи, що театр і кіно для нього — дві різні, але рівноцінні любові. Театр дає йому розмаїття жанрів, а кіно — широку аудиторію та впізнаваність.
Вікторії Чепурній дуже личать костюми позаминулого сторіччя
Актриса Дніпровського академічного театру драми та комедії Вікторія Чепурна добре знайома глядачам сцени завдяки своїм ролям у виставах «Макбет», «Люче і Фелікс», «Афера по-італійськи” та іншим. Також для неї важливим досвідом стали зйомки у кіно, де вона відкрила нові грані акторської професії.
– У мене було два чудові великі проєкти, перший – серіал «На твоєму боці» 2019 року, де я вперше отримала лінійну роль, – розповідає Вікторія Чепурна. – Це для мене був справжній університет – я працювала з Сергієм Калантаєм, Іриною Мєльник та іншими професіоналами, які знімалися понад 20 років. Калантай навіть під час сцен допомагав мені знайти камеру і правильний ракурс.
У серіалі дніпрянка зіграла Едіту Янівну Ксішинську – неоднозначну героїню, коханку голови фармацевтичної компанії, яка заради любові робила не надто чесні вчинки. Для молодої актриси це стало випробуванням, адже треба було поєднувати жорсткість і жіночність. Ще однією важливою роботою став історичний серіал «Найкращий сищик». Його знімали у музеї-аптеці в Києві, який перетворили на пошту. У Вікторії була героїня Беатріс – своєрідна антагоністка, яка проходила крізь увесь серіал. До зйомок готувались дуже ретельно: актрисі шили костюм, робили фотосесію в стилі XIX століття. На жаль, пандемія завадила реалізації цього проєкту в повному обсязі – глядачі побачили лише пілотну серію, показану на ICTV у 2021 році. Та навіть один день зйомок для Вікторії став важливим досвідом, який вона згадує з теплом.
– Кіно – це зовсім не театр, – наголошує Вікторія Чепурна. – Тут інший ритм, інші правила. У мене були шалені тижні, коли я вдень грала на сцені, а вночі поверталася зі зйомок поїздом з Києва. Іноді сама бачила на екрані, що під очима мішки від недосипу. Але я дуже вдячна цим періодам – вони мене сформували як творчу особистість.
Вікторія не приховує: кіно для неї було і творчим викликом, і фінансовою підтримкою. Один знімальний день приносив майже стільки ж, як місячна зарплата у театрі. Це допомогло їй пережити непростий час після розлучення і дало відчуття нових можливостей. Сьогодні Вікторія Чепурна залишається вірною театру, але не виключає повернення на знімальний майданчик. Адже для неї акторство – не просто робота, а спосіб жити і відчувати життя глибше.
– Знаєте, зараз взагалі не складається з кіно, можливо, тому що я не приділяю цьому достатньо уваги, – зізнається пані Вікторія. – До мене звертаються кастинг-директори, я іноді посилаю свої відеопроби, але немедійність дуже серйозно заважає. А ще – кіно в Україні потребує великих коштів, і це завжди питання бюджету. Я досі хочу зніматися – це мій незакритий гештальт. До того ж у Дніпрі є всі умови для кіновиробництва – і локації, і фахівці, і техніка. Потрібна лише команда, яка знайде ресурси і зможе об’єднати ці можливості. Я дуже вірю, що це можливо.
Справді, Вікторія Чепурна бачить проблему у тому, що українське кіно розвивається дуже повільно. Грантів та державної підтримки вистачає лише на кілька проєктів щороку. Водночас вона переконана: вкладати потрібно і в мистецтво, і у військові історії, бо саме вони формують свідомість суспільства.
Олег Волощенко навчить дніпрян виконанню трюків
Заслужений артист України Олег Волощенко, актор Академічного музично-драматичного театру ім. Лесі Українки у Кам’янському, добре відомий шанувальникам театрального мистецтва. Проте його ім’я стало впізнаваним і серед кіноглядачів після участі у масштабних українських фільмах. Важливим кроком у кіно для митця стала робота в історико-фентезійному проєкті «Сторожова застава», де йому дісталася роль легендарного Іллі Муромця. Про це він розповів Олександрі Тесленко у її «Подкасті зі смаком кіно».
Волощенко потрапив у проєкт завдяки відеовізитівці, яку колись записав, навіть не підозрюючи, що вона відкриє для нього шлях у велике кіно. Кастинг-директорка Анна Самойленко розгледіла в молодому акторові потенціал для головної ролі, і згодом його кандидатуру затвердили. Сам Олег зізнається, що для нього ця історія виглядає майже як випадковість, проте, саме так почалася його кінематографічна кар’єра.
– Коли мене знайшли, я зробив усе, щоб не підвести команду, – згадує пан Олег. – Це був шанс, і я відчував: треба віддати максимум. Мені зателефонували прямо під час гастролей у Львові, і я не одразу повірив, що все відбувається насправді. Нічого собі, така випала місія. Для мене це дар відповідальності. Я дуже пишаюся цією роботою і вдячний людям, які в мене повірили.
Також багато хто з глядачів запам’ятав його гострохарактерну роль фон Ферта у стрічці про Кобзаря «Тарас. Повернення» (2019). А також ролі у фільмах «Захар Беркут», «Позивний “Бандерас”. Окрім акторської гри, у кіно Волощенко, до того ж, нерідко виконує складні трюки власноруч. Співпраця з професійними каскадерами навчила його дисципліни та довіри на майданчику. У роботі над проєктами актор прагне не тільки грати, а й проживати кожен рух, поєднуючи фізичну підготовку з акторською майстерністю.
– Навіть, коли розумів, що це дуже складно, я просив каскадерів: давайте, мучте мене, ми зробимо це разом, – зізнається актор. – Бо я не вмію по-іншому. Трюк має бути не тільки безпечним, а й переконливим для глядача.
Сьогодні Олег Волощенко продовжує активно працювати і в театрі, і в кіно, передаючи свій досвід молодим колегам. Вже цієї осені він буде викладати у дніпровській Contrabas movie school не тільки акторську майстерність, а й навчати бажаючих каскадерських трюків. Його шлях від сцени Кам’янського до великих кінопроєктів є прикладом того, як талант і наполегливість відкривають двері до нових вершин у мистецтві.
Нагадаємо, раніше ми писали про нове життя кінотеатру «Салют» у Дніпрі.
Категорія: Афіша, Новини Дніпра, Новини Культури Дніпра, Тема дня
