Між Росією та Азербайджаном відбувається безпрецедентне загострення відносин. Вже зараз можна казати, що нинішня криза виявилась набагато глибшою, аніж минулого року, коли російські військові збили літак "Азербайджанських авіаліній".
Старт нинішній кризі дало затримання в Єкатеринбурзі понад 50 вихідців з Азербайджану, нібито – за нерозкритою кримінальною справою. Проте обставини цього затримання стали шоком для Баку – й там не стали мовчати.
Азербайджанська влада не просто публічно виступила з критикою Росії. Були скасовані всі культурні заходи, заплановані до проведення "російськими державними та приватними установами".
А згодом у Баку затримали двох агентів російської ФСБ, які працювали під прикриттям у пропагандистському агентстві "Sputnik Азербайджан". А разом із тим – відкрили кримінальну справу щодо подій у Єкатеринбурзі.
Чи можна казати, що цей конфлікт виник випадково, чи РФ планувала його? Як він може розвиватися і чи можливий гарячий конфлікт між Москвою та Баку?
Як змінюються настрої в Азербайджані? І що це змінює для України?
На ці запитання "ЄвроПравди" відповідає заступник директора Центру близькосхідних досліджень Сергій Данилов.
Затримання у Єкатеринбурзі, що дали старт нинішній кризі у відносинах між Азербайджаном та Росією, випадковістю точно не були.
Зокрема, у затриманні був задіяний спецназ ФСБ, а не Слідчий комітет чи поліція, як зазвичай. Навіть при затриманні озброєних банд у Росії не діють таким чином, не влаштовують показову екзекуцію, як було зроблено в цьому випадку.
Відомо щонайменше про двох вбитих під час затримання. І безумовно показовою є дуже велика кількість затриманих – більш ніж 50 осіб.
Безперечно, це був крок, до якого Кремль готувався.
Звичайно, ми лише згодом дізнаємося про всі складові цієї історії. Проте наразі це виглядає таким чином. Вплив на діаспори є традиційним інструментом Кремля для впливу на країни їхнього походження.
В даному випадку ситуація змішана: лише частина затриманих та побитих є громадянами Азербайджану, інші – громадяни Росії, хоч і етнічні азербайджанці. Проте у РФ їх всіх сприймають як азербайджанців.
Це дуже схоже з полюванням у РФ на етнічних грузинів, незалежно від громадянства, напередодні війни 2008 року. Так само, як тільки між Москвою та Душанбе виникає напруження з якихось питань, завжди РФ використовує фактор діаспори як інструмент тиску.
Азербайджанська діаспора займає в РФ особливе місце. Серед них – і наближені до Владіміра Путіна мільярдери, і впливові регіональні гравці, які контролюють певні сектори економіки.
Незважаючи на те, що Азербайджан не залежить або несуттєво залежить від переказів з-за кордону, азербайджанці сприймають свою діаспору як частину своєї спільноти.
Тобто в РФ свідомо розраховували завдати дошкульного та болючого удару по гідності азербайджанців.
Як наслідок, азербайджанські експерти сприймають це побиття та подальші погроми навіть гостріше, ніж минулорічний інцидент зі збиттям літака. Тоді була образа, а зараз – гнів і обурення. Це різні модальності.
Навіщо РФ це загострення? Ми бачимо, як зросло значення Південного Кавказу як єдиного транспортного коридору. І після початку російської агресії проти України, і особливо – після нестабільності і операції в Ірані, коли весь транс'євразійський авіатрафік йшов через це вузеньке гирло.
Ми бачимо, як активізувалися зусилля Баку зі створення регіональних союзів. Йде посилення співпраці по так званому серединному коридору, як вони його називають, який пов'язує Євразію в обхід Росії.
В Азербайджані дуже хочуть вискочити з ізоляції, в якій вони були на Заході, і мають на це всі шанси.
Тут важливим є фактор Трампа, якого в Баку сприймають як дружного політика, який може допомогти вийти з блокади. Там вважають, що раніше вірменське лобі блокувало відносини Азербайджану із США, але тепер, на тлі добрих відносин Дональда Трампа з турецьким президентом Реджепом Таїпом Ердоганом, це дає вагомі підстави сподіватися, що для Баку ера напівізоляції закінчується.
Це все починає турбувати Росію.
І саме тому, на мій погляд, було завдання спровокувати Азербайджан на необдумані дії, щоб поставити під сумнів новий регіональний статус цієї країни.
І хоча реакція Баку була дуже гостра, схоже, що спровокувати на ті дії, які хотілося, на якусь необдуману реакцію, у Росії не вийшло.
Проте ситуація ще у розвитку. Арешт Азербайджаном агентів ФСБ може стати червоною лінією для РФ. Адже для Путіна це щось особисте.
Тим більше, це не були агенти, про яких ніхто не знав. Ці люди багато років працювали в Азербайджані, і всі знали, що це співробітники російських спецслужб.
Такий демонстративний арешт – це гучний ляпас РФ.
Загострення можливе, але на цьому етапі, я думаю, швидше варто очікувати спроб дестабілізувати ситуацію в прикордонних районах.
Наприклад, у тих районах Азербайджану, де проживає лезгинська меншина, а це – давній інструмент впливу Росії, який вони неодноразово намагалися активізувати.
Плюс я не виключаю, що далі будуть азербайджанські погроми в Росії. Можливо, показово зачеплять когось з олігархів азербайджанського походження, які знаходяться якщо не в близьких, але в робочих відносинах з президентом Азербайджану Ільхамом Алієвим.
Можливо, будуть намагатися дошкульно щось зробити персонально стосовно Алієва.
Якщо конфлікт з РФ перейде у гарячу фазу (це малоймовірно, але виключати такий сценарій все ж не варто), в Азербайджані розраховують, що Туреччина все ж вступиться за них, хоча й повільно і недостатньо. А можливо, і невчасно.
Президент Туреччини буде всіма силами утримувати ситуацію від сповзання у війну. Йому потрібні лаври перемовника між Україною і Росією. Лаври миротворця, який зможе організувати перемовини Путіна, Зеленського і Трампа в Стамбулі.
Нова війна може поставити хрест на таких планах.
Тому Ердогану не потрібен повноцінний конфлікт в Азербайджані, і він буде намагатися уникати конфлікту з РФ.
Але якщо цей конфлікт розпочнеться, проігнорувати його Ердоган також не зможе.
Проте в Росії розуміють, що у разі конфлікту Туреччина буде вимушена втрутитися. І це саме по собі є запобіжником. Адже зараз не 2016 рік, і Росія не може дозволити собі піти на гострий конфлікт з Ердоганом.
Попри те, що відносини з РФ погіршувались протягом останніх років, на початку року ми бачили і спроби Баку покращити їх.
Остання спроба була перед 9 травня, коли Ільхам Алієв погоджувався приїхати на парад, але лише якщо будуть хоча б часткового виконані умови щодо збитого минулого року літака. Однак він отримав відмову – і не полетів.
Після цього я зафіксував певну зміну ставлення офіційного Азербайджану до РФ. Наприклад, мені регулярно надсилають запити азербайджанські журналісти, проте раніше у них подача була максимально коректною – так, щоб не образити РФ.
Натомість віднедавна вперше в подачі азербайджанських ЗМІ прозвучало, що Путін – агресор. І що важливо, це було ще до нинішнього загострення.
Наскільки я розумію, на тлі іранського провалу в Баку вже було відчуття, що відносини погіршуються. Вони вже підозрювали, що щось буде, але не знали, з якого боку чекати проблем.
Невипадково тепер азербайджанці активно проговорюють можливість створення турецької військової бази на території їхньої країни. Такі розмови почалися ще на тлі Другої карабаської війни, але після її закінчення одразу і зникли. Однак тепер вони з’явилися знову.
Досі Азербайджан передавав Україні лише гуманітарну допомогу і відмовляв у запитах на зброю. Не думаю, що й тепер запити щодо зброї будуть задоволені, хоча спробувати, звісно, варто.
Проте певні зміни все ж будуть.
Зокрема, тепер азербайджанці набагато частіше згадують ГУАМ. Згадують допомогу, яку Україна надавала їм у 1990-х роках. Про те, що українські льотчики були готові евакуювати азербайджанських біженців, що під час першої карабаської війни багато офіцерів Генштабу були українцями.
Тобто про те, що Україна в найтяжчі для Азербайджану часи стояла поруч.
Проукраїнська риторика значна зросла і на експертному рівні, і в медіа.
А для Азербайджану, де кожне слово ЗМІ контролюється владою, це дуже чіткий сигнал.
Також значно побільшало згадок про Україну в позитивному сенсі, як про жертву агресії, і про Росію як агресора.
Одночасно із загостренням відносин Азербайджану та РФ стався і конфлікт у Вірменії, де теж чітко фіксується російський слід.
Чи є ці конфлікти якось пов'язані між собою?
Виглядає так, що вірменський прем’єр Нікол Пашинян почав діяти превентивно та завдав удару першим. А у випадку з Азербайджаном діяти на випередження почала Росія.
Багато азербайджанців вважають, що на тлі загального послаблення Росії – спочатку в Сирії та Ірані, а також на тлі деградації російського впливу в регіоні, останні події у Вірменії могли стимулювати Росію до активізації.
Тобто в ситуації, коли все сиплеться, треба щось робити і якось рятувати ситуацію, де це ще можливо.
редактор "Європейської правди"
