Коли ми говоримо про "Атлетіко" Дієго Сімеоне, уявляємо команду з дисципліною і характером, яка виживає там, де інші падають. Останні десять з гаком років це було їхнім брендом, майже міфом.
Шість днів — між поразкою від "Еспаньйола" та безпорадністю проти "Ельче" — і вболівальники відчули щось знайоме і водночас інше: важкий старт, приправлений відчуттям, ніби команда зламала власний код. Усі пам’ятають, як "Атлетіко" цементував поле і перемагав у матчах, де в нього було півтора удари.
Так, списувати сезон після двох турів — це перебільшення. Команда оновила склад, намагається грати сміливіше. Це ризиковий і нешвидкий процес, він не вимірюється першими результатами.
Але проблема в іншому. Коли втрачається віра, атмосфера руйнується швидше, ніж тактична схема. "Атлетіко" живе нервом, на характері. Чи варто нагадувати, що для команди Сімеоне означає емоція?
Після чемпіонства 2021-го команда повільно котиться вниз. Це не катастрофа за один сезон, а стабільне просідання. Наче той друг, який почав лисіти, але ти раптом помічаєш це лише на контрасті зі старою фотографією.
Команда виглядає далекою від тієї, що колись брала титул у "Реала" і "Барси". Захист не такий міцний, атака не така різка. А Сімеоне більше підтримує систему, ніж оновлює її. Власне, свідомо чи ні, він і керує цим повільним молекулярним розпадом.
Все ж таки головна відповідальність лежить на клубі. "Атлетіко" роками дозволяв складу старіти й розсипатися, бо амбіції обмежувалися третім місцем. У Ла Лізі, задушеній системою Тебаса, цього вистачало. Навіть підстаркуватий склад гарантував Лігу чемпіонів.
Але цього літа ситуація змінилася.
Поруч з’явилися конкуренти. "Атлетік" із Ніко та Сансетом. "Вільярреал", який піднімається на колишній рівень. Клуб відчув загрозу і нарешті зробив крок вперед. Баена, Кардосо, Алмада — це не просто перспектива, а футболісти, які одразу підсилюють склад. Ганцко зі свого боку дає стабільність і досвід.
Клуб інвестував, але менше, ніж вимагала ситуація після років кадрового застою. Досі немає заміни для Де Пауля. Немає конкуренції для Сімеоне-молодшого. Водночас підписань достатньо, щоб чекати якісного стрибка. Але його поки що так само немає.
Тепер увага знову прикута до Сімеоне. Чи зможе він перетворити ці оновлення на нову команду, а не ще один епізод старої історії?
Проблема в тому, що Дієго Сімеоне сьогодні більше легенда, ніж людина, яка реально працює.
Це ускладнює будь-який аналіз — все зводиться до емоцій і крику. Фанати сприймають критику як неповагу чи зраду, ніби "Атлетіко" до нього не перемагав, а Луїса Арагонеса придумала пропаганда. Противники ж бачать у довірі до Сімеоне сліпу ностальгію, продажність або змову глобалістів.
Середнього вболівальника ця ситуація виснажує. Він змушений обирати між крайнощами, яких не підтримує. Хоча насправді все просто: треба лише оцінювати за фактами.
Сімеоне не став раптово слабким тренером. Проблема в іншому: футбол розвивається швидше, ніж Чоло. Таке траплялося з усіма великими тренерами. Гвардіола, наприклад, до Англії адаптувався, а Моурінью — ні, і зараз працює в Туреччині.
Після років із командами минулої епохи Сімеоне заслуговує шанс довести, що може повернутися до еліти. Увійти в сучасну футбольну декаду, але вже з оновленим складом. Не ідеальним, але сучасним.
Цей склад "Атлетіко" саме такий. І в нього є рік. Якщо не спрацює — виправдань більше не буде. Не можна завжди звинувачувати в проблемах усіх, окрім себе. Доведеться-таки визнати: міфи теж старіють.
Фото — Getty Images / Global Images Ukraine
