Нікого не потрібно переконувати в тому, що аспірантура — це ключовий інструмент формування наукового потенціалу країни. Щороку держава створює замовлення на підготовку аспірантів, розподіляючи бюджетні місця між університетами та науковими установами. Це — інвестиція в майбутнє, тому важливо, щоб їх отримали саме заклади, здатні забезпечити якісне навчання й розвиток молодих дослідників.
Ось чому механізм, за яким МОН розподіляє бюджетні місця в аспірантурі, дуже важливий. Раніше держзамовлення формувалося за заявками: кожен ЗВО або наукова установа самостійно подавали запит на потрібну кількість місць, і рішення ухвалювали в ручному режимі. Такий підхід створював ризики лобізму, непрозорості й не завжди відповідав реальному рівню наукової спроможності закладів.
Торік МОН уперше розподілило бюджетні місця в аспірантурі за спеціальною формулою. Однак саму формулу публічно не презентували через дуже стислі строки її ухвалення. Заступник міністра лише побічно повідомив на своїй сторінці у Facebook про показники, які було взято до уваги. Через це було складно оцінити, наскільки збалансовано працює новий механізм.
Цього року формулу оприлюднили — її опис міститься в наказі МОН від 17 червня 2025 року №863. За нею буде розподілено 5 тисяч бюджетних місць у межах кожної з 11 галузей знань. Спершу комісія МОН розподілить загальну кількість місць між галузями — тобто фактично буде проведено 11 окремих конкурсів. А потім для кожної галузі запустить формулу, за якою буде автоматично розподілено бюджетні місця.
Міністерство дедалі частіше застосовує формульний підхід для розподілу обмежених ресурсів між університетами та науковими установами, використовуючи більш-менш сталий набір показників. Але аналізована формула має кілька знакових новел, які й розглянемо.
Алгоритм розподілу працює так. Спочатку кількісно оцінюють рівень і спроможність кожної інституції, що претендує на отримання держзамовлення, готувати аспірантів. Бюджетні місця в межах галузі знань розподіляють пропорційно до показників рівня кожної установи: що він вищий, то більше місць. Тому ключове завдання формули — надати методику адекватного розрахунку рівня установи на основі доступних для верифікації показників. Цей рівень є добутком чотирьох критеріїв.
Перший критерій — потенціал підготовки аспірантів. Його розраховують як зважену суму трьох показників: 1) щорічна кількість захищених PhD-дисертацій; 2) кількість магістрів або штатних кандидатів і докторів наук (на вибір конкурсанта); 3) кількість зразкових акредитацій освітньо-наукових програм підготовки докторів філософії.
Другий критерій — наукова спроможність. Він охоплює якість і результативність наукової діяльності установи. Показник формується на основі трьох складників: наукові публікації, профінансовані наукові проєкти та результати державної наукової атестації.
Третій критерій — міжнародна інтеграція. Він оцінює позицію установи в глобальному науковому просторі: враховує місце конкурсанта в міжнародних рейтингах та інтенсивність міжнародного академічного співробітництва.
Четвертий критерій — академічна доброчесність. Він відображає рівень дотримання етичних стандартів у науковій діяльності установи.
Для аналізу перший критерій зручно розглядати як основний, за яким оцінюють базовий рівень установи-конкурсанта. Інші критерії подібні до вагових коефіцієнтів, що можуть як підвищити, так і знизити базовий рівень конкурсанта. Розгляньмо їх детальніше.
Сукупно вагові коефіцієнти можуть як збільшити базовий рівень конкурсанта до 4,88 раза, так і суттєво зменшити (максимально можливе зменшення — в 10 разів). Отже, вилка добутку вагових коефіцієнтів може коливатися в діапазоні від 0,1 до 4,88. Це доволі широкий розмах, порівняно з іншими формулами, які застосовують у міністерських розрахунках.
Ширина цієї вилки насамперед обумовлена сильним впливом штрафів, тоді як раніше під час розподілу місць держзамовлення батога майже не застосовували — обмежувалися пряниками.
Новелою аналізованої формули є істотний штраф за академічну недоброчесність. Якщо раніше виявлена недоброчесність лише ефемерно впливала на репутацію університету, то віднині вона вже б’є по гаманцю. За одну PhD-дисертацію з плагіатом рівень конкурсанта, а відповідно й кількість держбюджетних місць, скорочується на 10%. Крім того, галузевий штраф сягає 50–90% — саме настільки зменшується держзамовлення в галузі, де у конкурсанта протягом останніх трьох років НАЗЯВО виявило захищену дисертацію із запозиченнями з чужих робіт. Таку чутливу реакцію на недоброчесність уперше закладено в нормативні документи, що я вважаю знаковим моментом. Слід зазначити, що за порушення відповідатиме вся установа: університет — пошморгом, а факультет — суттєво.
Другим знаковим моментом формули є врахування тільки свіжих публікацій наукових керівників, і лише в солідних виданнях — журналах із першого, другого й третього квартилів. Ідеться про розподіл наукових видань за рівнем впливовості та цитованості, де перший квартиль (Q1) відповідає найвищому рівню, а четвертий (Q4) — найнижчому. Отже, до уваги братимуть лише публікації у відносно впливових виданнях, що свідчить про вимогу стосовно наукової якості й актуальності результатів досліджень.
Третім знаковим моментом є врахування результатів державної наукової атестації. Раніше підготовка аспірантів і наукова атестація майже не перетиналися. Зараз матимемо явний вплив: якщо конкурсант за результатами наукової атестації отримав категорію «А», то у відповідній галузі його рівень зросте на 30% і він отримає на третину більше держбюджетних аспірантів. Категорія «А» — це найвища оцінка, яку може отримати наукова установа за результатами комплексної державної атестації, що враховує рівень дослідницької діяльності, публікаційну активність, міжнародну співпрацю тощо. Така інституційна оцінка раніше не впливала на обсяги держзамовлення в аспірантурі, але тепер стала інструментом перерозподілу ресурсів на користь науково спроможних установ.
Четвертим знаковим моментом є врахування зразкової акредитації освітньо-наукових програм підготовки докторів філософії. Якщо установа-конкурсант має таку акредитацію, то її базовий рівень зростає відразу на 10 балів. Досі зразкову акредитацію від НАЗЯВО розглядали як цяцьку, що лише додавала іміджу, але ніяк прямо не впливала на розподіл ресурсів. Тепер вона стає серйозним козирем.
Порівнюючи вагу зразкової акредитації з іншими доданками першого критерію, бачимо, що її прирівнюють до наявності 40 штатних докторів наук за останні три роки. Інакше кажучи, одна така акредитація приносить стільки ж балів, скільки десятки успішних захистів або велика команда висококваліфікованих науковців.
На мою думку, враховувати зразкову акредитацію є сенс, адже вона засвідчує високий рівень освітньо-наукової програми. Але цей показник потрібно збалансувати з іншими, щоб уникнути перекосів. Наразі запропонований десятикратний коефіцієнт створює надмірні переваги для окремих наукових установ та університетів, які можуть мати зразкові акредитації, але помірний науковий потенціал. Окрім того, є серйозні питання щодо об’єктивності ухвалення рішень про присудження зразкових акредитацій, а також їх довгострокової актуальності в умовах постійних змін у кадровому складі та внутрішній організації програм.
Наприклад, один із київських університетів отримав зразкову акредитацію за ІТ-спеціальністю після того, як галузева експертна рада підвищила оцінки за п’ятьма критеріями із «В» до «А». І чомусь так склалося, що гарант цієї освітньо-наукової програми одночасно був членом тієї самої галузевої ради, яка ухвалювала рішення. Тоді ніхто не акцентував на цьому уваги — ну, зразкова, і що з того? А тепер університет матиме за таку акредитацію 10 додаткових балів і перетягне на себе аспірантські місця від інших конкурсантів.
Крім того, ситуація в українській академічній сфері є вкрай нестабільною, особливо зараз: університети переживають кадрові ротації, оптимізацію ресурсів, зміну керівництва та викладацьких команд. Зразкові акредитації отримують в одних умовах, а освітньо-наукова програма діє далі протягом іще п’яти років. Наприклад, за згаданою освітньо-науковою програмою кадри змінилися, гарант звільнився з університету, а зразкова акредитація залишилася. Інший столичний університет має зразкову акредитацію за спеціальністю в галузі знань «Соціальні науки, журналістика та інформація», але вже майже чотири роки захистів дисертацій за нею не проводить. Захистів не має, але за номінальну зразкову акредитацію свої 10 додаткових балів зберігатиме. І такі приклади непоодинокі.
Формульний підхід до розподілу місць державного замовлення в аспірантурі — крок у правильному напрямку. Але щоб він справді працював ефективно, потрібно постійно його оновлювати, аналізувати наслідки та вчасно коригувати надмірності. Адже на кону — якість майбутньої наукової еліти країни.
Нова модель розподілу місць держзамовлення має низку очевидних переваг: вона посилює відповідальність за академічну доброчесність, враховує реальні наукові досягнення та результати зовнішнього оцінювання, а також стимулює міжнародну інтеграцію.
Але деякі параметри формули потребують доопрацювання та збалансованості, щоб уникнути перекосів у розподілі ресурсів і надмірних преференцій окремим закладам. В умовах, коли система переживає кадрові та інституційні зміни, важливо не лише фіксувати якість «на папері», а й забезпечити її сталість і відповідність реальності.
