Реалії війни очікувано відсунули екологічні проблеми столиці у довгий ящик, але вони нікуди не зникли. За даними міської влади, понад 21 тисяча гектарів території Києва належать до природно-заповідного фонду з жорсткими обмеженнями на діяльність в їхніх межах. Та навіть попри закони й нормативи, ці землі залишаються вразливими перед людським втручанням. Хто і навіщо зазіхає на заповідні території, за якими схемами це вдається реалізовувати та хто несе відповідальність за їхнє утримання – КВ дослідила на прикладі заказника “Деснянські луки” – останньої збереженої природної заплави в межах Києва. Тут відкрилася строката палітра посягань на зелену оазу – від банальних стихійних сміттєзвалищ до будівництва кафе та навіть прокладання стратегічних інженерних мереж.
Кінець серпня 2025-го, завершення літнього відпочинкового сезону в столиці. На березі річки Десенка в межах заповідника Деснянські луки люди відпочивають на рушниках, рибалять та прогулюються по пляжу. Ця територія мала би залишатися недоторканою і зберігати природнє середовище у місті-мільйоннику. Однак інфраструктура пивних парасоль і шашликів добралась і сюди.
Це будівлі та споруди кафе “Берег”, які є предметом кримінального розслідування, адже, як встановили правоохоронці – їх звели самовільно на землях комунальної власності, які останні п’ять років ще і стали частиною природно-заповідного фонду столиці.
Отже, як КВ стало відомо з ухвали Північного апеляційного господарського суду, справа про знесення закладу харчування на березі Десенки у межах заказника “Деснянські луки” та повернення ділянки під ними столичній громаді продовжуватиметься в апеляційній інстанції. Мова про оскарження рішення Господарського суду Києва, який у травні 2025 року зобов’язав ТОВ “Бережок” демонтувати зведені без дозволів рекреаційні будівлі на березі річки та повернути столиці ділянку під ними у первісному стані.
“Деснянські луки” на мапі природно-заповідного фонду (ПЗФ) Києва
Зазначимо, що спершу історія з появою підозрілих будиночків на березі Десенки потрапила до Деснянського районного суду столиці в межах кримінального провадження щодо самовільного зайняття землі та підробки документів. Згодом вона отримала розвиток у Господарському суді, оскільки мова йде про землю територіальної громади Києва. До слова, сама Київрада, попри звернення прокуратури щодо ймовірного захоплення комунальної ділянки, намірів звертатися до суду не озвучила, тож її інтереси в суді представляє прокуратура.
Йдеться про 0,3 га, з яких 0,17 га є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:201:0030 (входить в межі заказника) та 0,12 – частиною прибережної захисної смуги Десенки. Там правоохоронці виявили 26 споруд: шість будівель загальною площею 149 кв.м, 18 конструкцій з тентовим покриттям загальною площею 335,5 кв.м та дві господарські споруди загальною площею 17,5 кв.м. Весь цей комплекс, як згадувалося вище, функціонує як кафе “Берег” з зоною відпочинку на мальовничому березі річки.
З матеріалів справи вдалося прослідкувати багатоходову схему, яка дозволила приватній особі спорудити на землях столичної громади, що наразі належать до природоохоронного фонду, ціле мінімістечко для дозвілля та отримання прибутку.
Найсвіжіший супутниковий знімок комплексу будівель кафе “Берег” (джерело – Еarth.google)
Історія бере початок щонайменше дев’ять років тому, тоді мова йшла про будівництво на комунальній землі ще без природоохоронного статусу (територію “Деснянських лук оголосили заказником у 2020 році). За версією слідства, що ще у 2016 році громадянин Андрій Михалко (власник ТОВ “Бережок”, – КВ) подав позов до Деснянського районного суду Києва проти Віктора Мілевського, інсценувавши з суперечку для визнання за собою права власності на сім будівель. з яким попередньо вступив у змову, вимагаючи начебто визнання за першим права власності на сім будівель.
Йшлося про три будинки відпочинку, одну адміністративно-господарську та три господарські загальною площею 144,3 кв.м, які нібито були розміщені на ділянках з кадастровими номерами 8000000000:62:201:0235, 8000000000:62:201:0236 та 8000000000:62:201:02300.
Свої вимоги Андрій Михалко обґрунтовував у суді інвестиційним договором 2007 року (за версією слідства – підробленим) та мировою угодою між позивачем та відповідачем. На цьому етапі важливо, що до судового розгляду не залучали Київраду – законного власника землі. Попри це, суд затвердив мирову, якою право власності на згадані приміщенні було визнано за Андрієм Михалко, і це послугувало йому зеленим світлом для подальших дій.
Згодом, у 2021 році, на підставі договорів дарування право власності на ці будівлі оформили на якусь “особу-3”, а невдовзі – переоформили їх на ТОВ “Бережок”, який роком раніше заснував той самий Андрій Михалко.
Тут слідство встановило ключову обставину: на трьох згаданих земельних ділянках (8000000000:62:201:0235, 0236 та 02300), де начебто розташовувалися будівлі Михалка, жодної забудови в реальності не існувало. По факту їх використали для легалізації будівництва на суміжній землі – прибережній смузі річки Десенка та частині ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:201:0030, яка належить місту та з 2020 року ще й отримала статус ландшафтного заказника. Саме тут під час огляду правоохоронці виявили кафе “Берег”.
Помаранчевим кольором виділені три ділянки, на яких Андрій Михалко оформлював будівлі, зеленим – ділянка комунальної власності, на частині якої фактично розмістили кафе “Берег” (його контури обведено червоним)
Супутникові знімки підтверджують, що станом на 2016 рік на ділянках 8000000000:62:201:0235, 0236 та 02300 будівель не було. Натомість на нинішньому місці розташування кафе “Берег” вже проглядаються перші споруди (обведені червоним)
Під час судового розгляду було встановлено і доведено, що будь-яких рішень про передачу вказаної земельної ділянки 8000000000:62:201:0030 у власність чи користування Київрада не приймала, дозвільні документи на її забудову не видавались, а нерухоме майно ТОВ “Бережок” є самочинним будівництвом.
Правозахисник, адвокат у вказаній справі Олександр Дядюк коротко пояснив: неподалік від заказника розташовані приватні ділянки, щодо яких ймовірно пов’язані з ТОВ “Бережок” особи зімітували судову суперечку. Подавши позови один проти одного, вони “розіграли” фіктивну справу про визнання права власності на нерухомість, щоб надалі легалізувати самовільно захоплену землю громади.
“Деснянський суд задовольнив позов, навіть не залучивши Київську міську раду як власника землі. Надалі на підставі цього рішення суду і було зареєстровано об’єкти. Але прокуратура довела в суді, що земельні ділянки цих людей розташовані в іншому місті й не стосуються заказника”, – розповів КВ Дядюк.
Отже, згаданим рішенням Господарського суду міста Києва від 7 травня 2025 року частково задоволено позов прокуратури: ТОВ “Бережок” зобов’язано знести об’єкти самочинного будівництва – кафе «Берег» – та повернути місту земельні ділянки загальною площею 0,3 га вартістю в понад 10 млн гривень. Водночас суд відмовив у скасуванні державної реєстрації прав і припиненні права власності ТОВ “Бережок” на будинки відпочинку та господарські споруди, тому Київська міська прокуратура оскаржила рішення в апеляції. Не погодились із вердиктом і в ТОВ “Бережок”. Розгляд справи в апеляційному суді призначено на 17 вересня цього року.
Попри судовий спір, кафе “Берег” своєї роботи не припинило. Журналістка КВ навідалася туди, ознайомилася з меню та оглянула локацію. Заклад функціонує, відвідувачам пропонують фаст-фуд, страви на грилі та напої. Відпочити там можна за столиками або в альтанках, які здаються в оренду. Попри холодну серпневу неділю відпочиваючі були: кілька компаній частувалися за столиками закладу, частина людей рибалили та прогулювалися по пляжу з домашнім улюбленцем.
КВ упродовж кількох тижнів намагалася отримати коментар власника ТОВ “Бережок” Андрія Михалка, щоб дізнатися, на чому базуватиметься позиція його захисту в судах, та щоб надати йому можливість висловити своє бачення історії. Однак журналістам поспілкуватися з ним так і не вдалося: спершу його колеги повідомляли, що не можуть його знайти “на території”, а згодом пояснили, що Михалко перебуває у відпустці та наразі недоступний.
Довідка: ТОВ “Бережок” зареєстроване у 2020 році в Києві зі статутним капіталом у 60 тис. гривень. Фірма спеціалізується на ресторанній діяльності та мобільному харчуванні. Основна частка (83,33%) ТОВки належить Вікторії Михалко – дружині Андрія Михалко, решта 16,67% – оформлено на нього самого (дані YouControl).
Водночас «Бережок» – лише один із численних бізнесів Андрія Михалка. Разом з братом Валерієм вони створили низку компаній. Сам Андрій Михалко є співвласником щонайменше десятка діючих компаній, які працюють у сферах будівництва, виробництва електроенергії та м’ясних продуктів, вирощування зернових культур та навіть експериментальних розробок у сфері інших природничих і технічних наук.
Валерій Михалко у 2010 році був обраний депутатом Баришівської райради (Київська область) від Соціалістичної партії. Згодом, у 2015-му він безуспішно балотувався до Київради від партії “Рух за реформи”. Нагадаємо, цю партію очолював Сергій Думчев, який до цього був політичним соратником Сергія Тігіпка у його “Сильній Україні”.
Зазначимо, що випадок із ТОВ “Бережок” не єдиний приклад комерційної експансії в межах заказника “Деснянські луки”. З повідомлення організації “Благодійний фонд Дніпровського району Києва “Київський еколого-культурний центр” (КЕКЦ – організація, якій передана під охорону територія заказника, – КВ) стало відомо, що ще один підприємець – Григорій Синявський – спорудив у межах заказника «Деснянські луки» десяток МАФів. Це стало предметом кримінального провадження за фактом самовільного зайняття землі та незаконного будівництва на особливо цінних землях. Потерпілою стороною тут є Київрада, яку в суді представляє фахівець Департаменту земельних ресурсів КМДА. Розгляд справи триває у Деснянському районному суді столиці, а наступне засідання призначено на 4 вересня цього року.
Ще один подібний випадок також додав роботи Деснянському районному суду. Згідно з матеріалами ще одного провадження, у квітні 2023 року громадянин Віталій Нещерет облаштував 20 альтанок та будиночок для охорони загальною площею понад 130 кв. м все на тій же ділянці заказника з кадастровим номером 8000000000:62:201:0030. Ця земля ніколи не передавалася йому ні в користування, ні в оренду, і попри прямі заборони земельного кодексу та закону про природно-заповідний фонд він мав намір розгорнути там бізнес. Свою вину Віталій Нещерет визнав, тому суд призначив обвинуваченому 2 роки позбавлення волі умовно з іспитовим строком в один рік.
А от наступна історія вирізняється з-поміж попередніх своєю неоднозначністю, адже з одного боку є втручанням в заповідну зону, з іншого – як було заявлено її ініціаторами, має критичне значення для життєзабезпечення столиці. Йдеться про прокладання через територію “Деснянських лук” плавучої насосної станції «Роса-300», яка повинна була стати альтернативним джерелом питної води у разі знищення ворогом основних.
Якщо коротко, цю станцію (яка являє собою баржу з насосами та мережу труб) побудували ще у 1986 році, коли під час Чорнобильської аварії гостро стояло питання з питною водою. Нині вона належить ПрАТ АК «Київводоканал», за даними якого, станція цілком робоча і за 6-8 годин може бути введена в дію. Але для того, щоб станцію запустити, її необхідно перегнати з місця багаторічного розташування в селі Осещина (Вишгородський район Київщини) до Києва на Десенку, де під’єднати до водопровідної мережі для перекачування води з річки Десна на Дніпровську водопровідну станцію. Навесні 2022 року Кабмін і Київська міська військова адміністрація ухвалили рішення про передислокацію станції, а в липні міська влада виділила на це кошти з резервного фонду. У публічному доступі є тільки номери та назви цих документів, будь-які інші подробиці громадськості невідомі, оскільки ці документи з обмеженим доступом.
Фрагменти насосної станції “Роса-300” (джерело – “Київводоканал”)
У жовтні 2022 року почалися будівельні роботи по передислокації станції на території заказника «Деснянські луки», які тривали до весни 2023-го – поки про них не стало відомо КЕКЦ і інформація не поширилася в ЗМІ. Після розпочалося кримінальне провадження за статтею про умисне пошкодження територій природно-заповідного фонду.
Хід прокладання “Київводоканалом” через територію “Деснянських лук” плавучої насосної станції «Роса-300» (джерело – КЕКЦ)
Прокладання насосної станції “Роса-300” через “Деснянську луки” з супутника, вересень 2023 року
Згодом з’ясувалася ще одна дуже невтішна обставина. За версією прокуратури, передислокація станції «Роса-300» була неможливою апріорі через її поганий технічний стан. Попри це з резервного фонду бюджету міста Києва на роботи витратили 64 млн гривень (90% запланованої вартості). Передислокацію станції так і не завершили, а кошти кудись зникли. Тому справу про вторгнення на територію заказника обʼєднали з ще однією – за підозрою в розтраті коштів при прокладанні цієї насосної станції, яке на замовлення ПрАт “АК “Київводоканал” виконувало ПП “Водоліт”.
Фрагменти насосної станції “Роса-300” в заплаві річки Десенки на території “Деснянських лук” (фото Анабелли Моріної для КВ)
КВ намагалася з’ясувати у «Київводоканалу», чому для прокладання насосної станції обрали саме територію «Деснянських лук», з ким погоджували роботи та скільки людей вона могла б забезпечити водою. Відповіді на офіційний запит редакція так і не отримала. Щобільше, з’ясувалося, що підприємство, 25% якого належить громаді столиці, функціонує без телефону приймальні, тож зв’язатися з ним можна лише через особистий прийом чи електронною поштою, з якої відповіді журналісти теж не дочекалися.
Водночас у публічній заяві “Київводоканал” назвав кримінальну цю справу маніпуляцію та гонитвою правоохоронців за статистикою показників, а прокладання передислокації “Роси-300” — гарантуванням безпеки для мешканців Києва. У своє виправдання на підприємстві наголосили, що на момент початку робіт заказник “Деснянські луки” остаточно оформлений не був.
Читайте: В очі роса: 64 млн гривень в Києві витрачені на імітацію альтернативної системи водозабезпечення
Чому заповідники лишаються вразливими і як цьому зарадити
Отже, що мали на увазі у “Київводоканалі”, апелюючи на “неостаточне” оформлення заказника “Деснянські луки”, адже, як відомо, Київрада своїм рішенням офіційно надала йому статус ландшафтного заказника місцевого значення влітку 2020 року (рішення від 28.07.2020 року № 97/91763), а прокладати водогін почали навесні 2022-го?
Річ у тім, що рішення про створення заказника, хоча є і ключовою, але не єдиною складовою для його оформлення. Повна процедура включає чотири основні етапи: 1) ухвалення Київрадою рішення про створення; 2) затвердження КМДА положення; 3) оформлення охоронних зобов’язань на відповідальну за заказник організацію (в даному разі на КЕКЦ); 4) встановлення меж у натурі. У випадку “Деснянських лук” рішення про оголошення його заказником було прийнято Київрадою у 2020 році, положення та охоронні зобов’язання – оформлені лише в травні 2024-го, а межі в натуру – не винесені й досі.
Директор КЕКЦ, еколог Володимир Борейко зауважив, що відсутність положення про заказник та охоронного зобов’язання стало для “Київводоканалу” лазівкою для початку робіт, а також – позбавило можливості відразу зупинити будівництво. В результаті, за даними експертиз, виконавці робіт встигли зняти в межах заказника ґрунту на 1,38 га, шкоду від чого оцінено у 2,6 млн гривень.
“У “Київводоканалі” вирішили, якщо немає положення, немає охоронного зобов’язання, то будуємо. Це було зроблено, прикриваючись воєнним станом, та скориставшись тим, що державна екологічна інспекція зараз не має права займатися перевірками, якщо їх не залучає прокуратура або поліція. Хоча можна було спокійно, через рішення Київради винести цей шматочок із заказника і додати до нього в іншому місці, що є дуже поширеною практикою в інших областях”, – прокоментував Володимир Борейко.
Ще одна деталь спливла вже після затвердження положення, яке розроблялося Департаментом захисту довкілля та адаптації до зміни клімату КМДА. В документі прописали, що в заказнику заборонено будь-яке будівництво, “крім прокладання нових інженерних мереж”. Тобто формально це дозволяє передислокацію насосної станції. Володимир Борейко переконаний, що такий пункт вписали виключно та спеціально для легалізації робіт “Київводоканалу”. Водночас на момент початку робіт ні цього пункту, ні самого положення не існувало, тож замовник мав керуватися виключно Законом “Про природно-заповідний фонд”, який забороняв і забороняє будь-які будівельні роботи.
Отже, зволікання із затвердженням положень заповідних об’єктів та територій піддає їх великому ризику. Прикладами є урочище “Лиса гора”, яке 31 рік не має положення, що дозволило розглядати його під будівництво військового кладовища, а також ландшафтний парк “Дніпровські острови” – без положення 21 рік, що відкрило шлях до створення зони відпочинку на Оболонському острові та зведення пішохідного мосту.
У Департаменті захисту довкілля та адаптації до зміни клімату КМДА, який відповідає за розробку положень та охоронних зобов’язань, запевнили: закон про ПЗФ не визначає строків для підготовки цих документів. Та все ж уникнути відповідальності не вдалось. Як розповів Володимир Борейко, тодішньому директору департаменту Олександру Возному повідомлено підозру в службовій недбалості, оскільки він вчасно не став на захист заповідника. Справу розглядає Деснянський районний суд, наступне засідання заплановане на 11 вересня 2025 року.
Розглядаючи передумови втручань у заповідні території, важливим чинником є винесення їх меж у натуру, тобто фізичне позначення на місцевості. Приклад із кафе «Берег», зведеного на окрайку заповідника, наочно демонструє, що відсутність чітких орієнтирів відкриває шлях для маніпуляцій. За даними Володимира Борейка, кількість столичних заповідних територій з винесеними межами можна порахувати на пальцях однієї руки. У відповідь на запит КВ у Департамент захисту довкілля та адаптації до зміни клімату КМДА щодо планів зі встановлення меж “Деснянських лук” повідомили, що замовником розробки відповідної документації він не виступає.
Ще однією передумовою зазіхань на заповідник є досить низький пріоритет екологічної теми в житті столиці, тож часто ініціативи із захисту зелених зон беруть на себе активісти. Нагадаємо, що згідно з рішенням про оголошення території “Деснянських лук” площею 314,13 га заказником, його охорона та збереження покладена на КЕКЦ. У положенні про заказник (затверджений розпорядженням КМВА від 24.05.2024 № 470) КЕКЦ прописали як утримувача цієї території, згодом оформили на нього охоронне зобов’язання – документ, де прописано, що ця організація “забезпечує і несе відповідальність” за належний стан заповідника.
Очільник КЕКЦ Володимир Борейко пояснив, що його організація пішла на таку міру, оскільки на той час це було єдиною можливістю для заповідання та захисту від забудови цієї території, оскільки там не було землекористувача (є тільки землевласник – Київрада).
“Заповідний об’єкт треба комусь давати під охорону. Ми взяли на себе цю гору проблем для того, щоб був заказник, а не забудова. Якби ми цим не займалися, то ніхто б цим не займався”, – Володимир Борейко.
“Якась юридична особа чи землекористувач повинні взяти на себе обов’язок захищати цю територію. Якщо такого охоронця немає, заказник юридично не може існувати. І от у Києві часто ніхто не хоче брати на себе цю охоронну відповідальність. КЕКЦ запропонував нестандартне, але законне рішення. Державі, по суті, байдуже, з кого спитати. Головне, що створюючи об’єкт, Київрада вже має документи про те, що є конкретна юридична особа, яка буде цей об’єкт охороняти. Інше питання – чи “потягне” громадська організація таку діяльність”, – пояснив в коментарі КВ еколог, співробітник відділу моніторингу та охорони тваринного світу Інституту зоології НАН України, голова ГО «Ukrainian Nature Conservation Group» Олексій Василюк.
Він зауважив, що КЕКЦ взяло на себе зобов’язання охороняти цю територію, тому у цьому випадку юридична відповідальність лежить на цій громадській організації.
Тобто відповідальність за понад 314 га комунальної землі місто переклало на громадську організацію. Простими словами: хочете заповідник – отримуйте його, але тепер всю відповідальність несете за нього ви. А роботи вистачає, адже положенням встановлено три десятки забороненої діяльності, виявленням та усуненням яких треба займатися. Серед них тут згадані вище несанкціоновані будівництва, з якими доводиться боротися в судах, а також стихійні сміттєзвалища, які чомусь так люблять облаштовувати мещканці прилеглих місць.
Іван Русєв доктор біологічних наук та начальник науково-дослідного відділу Нацпарку “Тузлівські лимани” в коментарі КВ назвав передачу під охорону заповідних об’єктів громадським організаціям “прогресивним і цивілізованим шляхом”, однак, на його переконання, в такому разі місто не повинно залишатися осторонь та долучатися до збереження об’єкта ПЗФ.
Зазначимо, що частково до догляду за заказником долучається комунальне підприємство КП “Плесо”, на балансі якого знаходиться пляж “Троєщина” у складі заказника. У КП КВ запевнили, що регулярно там прибирають, проводять лабораторні дослідження води та обробку від шкідників. Але йдеться про невеличку ділянку – площею 2,5 га.
У контексті перерахованих вище судових справ, за словами Володимира Борейка, оформлення охоронного зобов’язання на КЕКЦ з одного боку дає можливість, а з іншого зобовʼязує заходити в суди як третя сторона, оскільки втручання в заповідну територію є порушенням прав організації. Разом з тим він наголошує, що в цьому контексті в межах законодавства та здорового глузду логічною була б юридична підтримка з боку Київради, оскільки це землі комунальної власності, та Деснянської РДА, оскільки вони в межах цього району.
Ліквідація сміттєзвалищ також лежить на плечах КЕКЦ. Водночас він наголошує, що адміністрації Деснянського району також несе відповідальність, адже у РДА є ціле управління благоустрою та навколишнього середовища.
У Деснянській РДА на це відповіли, що згадане Управління благоустрою та підприємництва регулярно обстежує територію району для покращення екологічних показників. Зазначається, що працівники цього управління виявили на території «Деснянські луки» велику кількість побутового сміття, але оскільки за належний стан заказника відповідальність несе КЕКЦ, дії РДА обмежилися переданням проблеми цій організації. В РДА стверджують, що з лютого 2025 року на адресу громадської організації надіслали п’ять звернень із вимогою прибрати територію, та відповіді не отримали. Після цього РДА повідомила про ситуацію столичний департамент захисту довкілля та поліцію, а 17 липня навіть звернулася офіційним листом до міської адміністрації з проханням передати заказник у відання іншої установи.
Голова Деснянського району Максим Бахматов на фоні сміття в “Деснянських луках” (джерело – його сторінка Facebook)
На цьому моменті постає логічне питання, за які кошти громадська організація повинна здійснювати патрулювання, обстеження, прибирання території, вивезення сміття, встановлення охоронних знаків, а також захист у судах.
Володимир Борейко в коментарі КВ наголосив, що оскільки офіційно вся відповідальність покладена на його організацію, з боку міста фінансування на ці цілі не виділяється. Відсутність фінансування підтвердили також в КМДА. Володимир Борейко запевнив, що звалище буде прибране силами КЕКЦ та активних громадян, коли, по-перше, зберуть кошти на це, а по-друге, коли буде менше ризиків “прильотів” по столиці. А наразі, як стверджує він, є більш нагальні питання – суди для припинення функціонування “наливайок”, які випалюють ґрунт, а також для подальшого блокування прокладання труби водоканалом.
Для довідки: За останні п’ять років Київрада прийняла 42 рішення про оголошення територій та обʼєктів ПЗФ (КЕКЦ виступило ініціатором 33 таких рішень). Цими рішеннями охорона та збереження 30 об’єктів покладена на комунальні установи, 7 – на громадські організації та 5 – на державні заклади.
Громадські організації, на яких покладено відповідальність за стан столичних заповідних територій та об’єктів: житлово-будівельний кооператив “Світ житла”, який охороняє 0,26 га зеленої зони, житлово-будівельний кооператив “Академічний-17”, який доглядає за двома віковими дубами, а також КЕКЦ, якому за останні п’ять років довірили опікуватися чотирма заказниками загальною площею 1,4 тис. га – “Конча-Заспа”, Троєщинські луки, Деснянські луки та Урочище Церковщина.
Цінність і значення «Деснянських лук»
Для усвідомлення важливості збереження заповідних територій на прикладі “Деснянських лук”, слід сказати, чим вони цінні та цікаві. Його територія сягає 314,13 га та є залишками заплави річки Десна біля житлового масиву Троєщина. Ця місцевість є середовищем проживання для численних видів рідкісної живності: рослин, комах, риб, амфібій, птахів та інших тварин, значна частина яких занесена до міжнародної та української Червоної книги, Європейського червоного списку або охороняється Бернською конвенцією.
Тваринний та рослинний світ “Деснянських лук”
“Деснянські луки” є частиною Дніпровського екологічного коридору – шляху міграції перелітних птахів, охорону яких Україна гарантувала, приєднавшись до Боннської конвенції. Також, ратифікувавши Рамсарську конвенцію, держава зобов’язалася захищати водно-болотні угіддя, серед яких і ця територія.
Олексій Василюк в коментарі КВ наголосив, що головна цінність цих земель в тому, що ці луки є останньою збереженою частиною природної заплави в межах Києва.
“Переважна більшість заплав Дніпра тепер зайнята водосховищами. Уявіть, всі Дніпровські водосховища колись були ось такими. Від таких територій залишилася доля відсотка. Це просто остання ділянка реально природного ландшафту, який на сьогодні збережений в межах Києва, та одна з останніх в межах всієї країни. Це той природний ландшафт, з якого формувалася Україна”, – зауважив Василюк.
Крім цього, як прописано в десятках вищенаведених судових ухвал, ця територія є охоронною зоною пам’ятки культурної спадщини та пам’яткою археології місцевого значення – Городище Троєщина-Вигурівщина, XI-XII століття, адже через ці землі проходив шлях з Києва на Чернігівщину.
І врешті, якщо перейти з високих матерій до повсякденного життя пересічних жителів столиці, то “Деснянські луки” – це банально одне з небагатьох місць густонаселеної Троєщини, де можна відпочити від міського шуму і побути наодинці з природою.
Підсумовуючи, можна окреслити кілька ключових кроків для запобігання зазіханням на заповідні території та усунення їхніх наслідків. По-перше, кожен об’єкт ПЗФ повинен мати повне юридичне оформлення: рішення про створення, затверджене положення, охоронне зобов’язання та встановлені в натурі межі. По-друге, необхідне регулярне патрулювання та швидке реагування на будь-які спроби порушень, адже зволікання може призвести до незворотних наслідків для природи.
По-третє, охорона та збереження заповідних територій та об’єктів мають бути спільною відповідальністю — як організацій, на які покладено ці обов’язки (незалежно від форми власності), так і місцевої влади, якщо територія розташована на її землях. На цьому етапі важливо перейти від взаємозвинувачень до комунікації задля розв’язання проблем.
І нарешті, особливо важливим є усвідомлення особистої відповідальності за природні екосистеми кожного з нас. Будь-який необдуманий крок — чи то встановлення кафе й альтанок у межах заповідника, чи звезення туди сміття — перетворюється на реальну загрозу для цих територій. Бережне ставлення до зелених оаз столиці має стати не винятком чи подвигом, а нормою, так само як ми бережемо власний двір чи домівку. Бо це наш моральний обов’язок перед майбутніми поколіннями — перед тими, хто житиме в Києві завтра.
Це журналістське розслідування було проведене й опубліковане в рамках проєкту Інституту розвитку регіональної преси «Екстрена підтримка розслідувальної журналістики в України», що впроваджується за підтримки International Media Support (IMS).
Фото спікерів по тексту: Каштан, Економічна правда, Главред, соцмережі.
