Воротар Олексій Паламарчук є відомою постаттю не тільки в "Інгульці", а й в українському футболі загалом. Вперше в його новітній історії голкіперу вдалося встановити, здавалося б, неможливий рекорд: впродовж минулого чемпіонату він шість разів поспіль (!) вигравав пенальтійську дуель у гравців команд-суперниць. Багато в чому завдяки Паламарчуку команда з Петрового почувалася впевнено і навіть набирала очки. І це незважаючи на той факт, що геть усі матчі сезону-2024/25 "Інгулець" проводив на чужих стадіонах.
Про ті події та сьогоднішні справи 33-річний воротар "Інгульця" розповів в інтерв’ю кореспонденту UA-Футбол.
- Для того, аби потрапити до зони перехідних матчів вашій команді не вистачило всього два очки. Вже думали над тим, де їх недобрали?
- У кожному матчі, у якому не вдавалось здобути перемогу, ми їх недобирали. Взяти хоча б останній поєдинок минулого чемпіонату з полтавською "Ворсклою". Було прикро, що втратили в ньому очки. Хоча він був із категорії таких, у якому ми могли як програти, так і виграти. Можливо, були і ще якісь матчі, де "Інгулець" повинен був здобувати максимальний результат, але тієї чи іншої дещиці нам трохи не вистачило.
- Наскільки важко було грати поза рідними стінами впродовж усього чемпіонату?
- Коли ти не граєш вдома, це дуже важко. Подібні речі впливають на психологічний стан, адже постійні переїзди виснажують. Ми через певний час до цього адаптувались, але все одно не вистачало рідної арени. Тому нам майже завжди доводилось грати на виїзді. Окрім останніх турів чемпіонату, коли "Інгулець" проводив матчі в Олександрії – а це майже вдома, тому було трішки легше.
- Чи вдавалося відновлюватись після постійних роз’їздів?
- В осінній частині чемпіонату було важкувато, а от навесні, після того, як у якості умовно домашнього стадіону ми використовували олександрійський КСК "Ніка", ситуація змінилась. Нам від Петрового до Олександрії всього одна година їзди, тож стало простіше.
- Невдовзі після початку весняної частини минулого чемпіонату президент "Інгульця" Олександр Поворознюк в одному з коментарі заявив, що у сезоні-2024/25 команда ще зіграє на власному стадіоні. Однак цього не сталося. Чому?
- Не знаю. Це, мабуть, у нього потрібно запитувати. Наскільки відомо, ситуація пов’язана з певними питаннями щодо документів. Чесно кажучи, тонкощей у цій справі ніхто не розповідав. Нам, звичайно ж, хотілося там зіграти, але шкода, що поки не вийшло.
- До речі, про Олександра Поворознюка. Спільну мову з ним вам вдалося швидко знайти?
- Так. Хоча особистих контактів з Олександром Григоровичем у мене було мало. Він приємно спілкувався, усіляко підтримував та мотивував. Причому це наш президент намагався робити з усіма хлопцями, не тільки зі мною. Коли нашій команді вдавалось досягти позитивного результату, він завжди перебував у гарному настрої – і такий же був у всіх одноклубників.
- Як вважаєте, чого не вистачило "Інгульцю" для кращого результату за підсумками минулого чемпіонату?
- (Без роздумів). Майстерності. А ще, на мою думку, багатьох гравцям бракувало звичайнісінького досвіду.
- Що можете сказати про футбол, який сповідує головний тренер "Інгульця" Василь Кобін?
- Цікавий футбол, агресивний. Ми не намагаємось відбиватись, а навпаки – пресингувати. У деяких матчах із категорії тих, де ми мали набирати очки, якраз і позначався брак досвіду. А загалом, повторюся, "Інгулець" намагався грати у цікавий футбол. Зазначу також, що до кожного суперника ми готувались по-різному.
- У ході чемпіонату ви неодноразово дивували всіх своїм вмінням відбивати пенальті. Партнери по команді щодо потрапляння до Книги рекордів Гіннесса часто підколювали?
- Хлопці жартували: мовляв, ми могли б ще більше заробити пенальті, щоб ти частіше відбивав. Та разом з тим одноклубники мене підтримували, аплодували.
- Секрет переможця пенальтійських дуелей розкриєте після завершення кар’єри воротаря?
- Та немає ніякого особливого секрету. Просто намагаюсь виручити команду у таких моментах – от і все.
- По завершенні сезону команда вибула із Прем’єр-ліги. Вас статус у зв’язку з цим змінився?
- Поки що нічого не змінилось. На сьогоднішній день я є футболістом "Інгульця". Контракт з цим клубом у мене до зими – точніше, до грудня 2025 року. А щодо свого майбутнього… Знаєте, зараз у нас відпустка, і я менш за все про це думаю.
- Мабуть не помилюсь, якщо припущу, що можливе рішення залишити "Інгулець" буде пов’язане як з бажанням продовжити виступи у футбольній еліті, так і з метою замахнутись на оновлення власного рекорду?
- Авжеж, мені, як і кожному футболісту, хотілося б грати на найвищому національному рівні – і це цілком природно. А щодо рекорду… Рекорд - рекордом, але є бажання кожного дня виходити на поле і виконувати свою роботу якомога якісніше, демонструючи ще кращу гру.
- Де проводите відпустку? Часом не вдома в Одесі?
- Ні. Зараз я знаходжусь поблизу Петрового.
