В епопеї зі скасуванням незалежності антикорупційних органів Юлія Тимошенко і її політична сила посідає особливе місце. Лідерка «Батьківщини» погодилася зіграти визначену їй яскраву роль у спектаклі, режисери якого перебувають на Банковій в Офісі президента. А тепер змушена гарячково шукати шляхи відступу й рятувати свою репутацію. Та є великі сумніви, що Тимошенко щиро відчуває провину за голосування 22 липня.
У Юлії Тимошенко завжди були особливі стосунки з нинішньою владою. Хоча «Батьківщина» не є учасницею коаліції, назвати політичну силу повноцінною опозицією до Зеленського важко. Відносини між Тимошенко і Зеленським схожі на хитке балансування у стані невизначеності. Навіть у розпал президентської виборчої кампанії 2019 року лідерка «Батьківщини» всіляко уникала критики тодішнього коміка з «Кварталу 95», який вирішив кинути виклик старим політичним елітам. Після тріумфу Зеленського і «Слуг народу» у глибині душі досвідчена політикиня сподівалася, що їй запропонують увійти до складу правлячої коаліції. А може, і мріяла про крісло глави уряду. Політичним фантазіям Юлі збутися не судилося. Зеленський обійшовся без її послуг і залишив «Батьківщину» за бортом влади.
У наступні роки між шостим президентом і Тимошенко встановилися прохолодні, хоч і не ворожі стосунки. Як досвідчений майстер політичних інтриг, колишня прем’єр-міністерка час від часу жорстко критикувала дії влади. Так було із законами про продаж землі і про запровадження множинного громадянства. У 2020 році Тимошенко навіть назвала Зеленського узурпатором. І взагалі до повномасштабної війни частенько нарікала на низький рівень професіоналізму та компетентності нової влади.
Російська агресія поставила на паузу політичний процес в Україні. Певний час існувало негласне табу на критику дій президента. Але війна набула затяжного характеру. Українська влада вшелепалася в серію гучних скандалів. І поступово критика з боку Тимошенко відновилася. Проте вона ніколи не переходила межу, ніби неформально посилаючи сигнал про готовність до ситуативної співпраці. Водночас очільниця «Батьківщини» намагалася дистанціюватися від будь-якого негативу. Та грамотно уникала зашкварених тем. Тим більшою несподіванкою для всіх стала показова роль Юлії Тимошенко в ухваленні закону про знищення інституційної незалежності НАБУ і САП.
У лідерки «Батьківщини» були власні мотиви для невдоволення роботою антикорупційних інституцій. За даними розслідування «Української правди», у листопаді 2023 року один з головних спонсорів партії Тимошенко Сергій Бєлашов отримав підозру від НАБУ і САП щодо махінацій із закупівлею газу для «Укрзалізниці». Очільниця «Батьківщини» навіть приїжджала на суд, де підозрюваному обирали запобіжний захід. У червні у Верховній Раді створили Тимчасову слідчу комісію «з розслідування можливих фактів корупції в правоохоронних і судових органах». Її очолив відомий депутат від «Батьківщини» Сергій Власенко, а його заступником став Максим Бужанський зі «Слуги народу». За інформацією журналістів, ця група мала напрацювати відповідні рекомендації й обґрунтувати підстави для ліквідації незалежності НАБУ і САП. І вона, можливо, це зробила б. Але події почали розгортатися надто стрімко. Стало зрозуміло: детективи НАБУ вийшли на велику рибу. Тож на Банковій ухвалили рішення діяти у форсованому темпі й залучити до цієї справи Юлію Тимошенко.
А пані Тимошенко не просто так уже понад чверть століття входить до вищої ліги української політики. У неї, безумовно, є своя харизма, хороша інтуїція, багаторічний досвід, серйозні зв’язки і вміння говорити правильні слова перед публікою. Але, здається, 22 липня Тимошенко сильно прорахувалася, коли погодилася зіграти одну з ключових ролей у публічному піарі та ухваленні законопроєкту №12414.
У виступі Тимошенко з трибуни парламенту в день голосування щодо законопроєкту про підпорядкування НАБУ і САП генпрокурору було багато пафосу, спекуляцій і бутафорного викривлення фактів. Однак мало щирості й об’єктивності. Потрібно мати особливе почуття цинізму, щоб асоціювати роботу НАБУ і САП з колонізацією України, а їхню інституційну незалежність – з обмеженням суверенітету й зовнішнім управлінням.
«Для мене сьогодні в парламенті світлий день, тому що вперше ви переконалися в тому, що колонізація України – це не панацея від всіх наших проблем. Панацеєю від наших проблем є чітка, конституційна та збалансована влада, а не те, що нам пропонують як сурогат замість Конституції. І тому, дорогі друзі, не треба видавати за патріотизм перетворення України в безправну колонію», – наголошувала 22 липня лідерка «Батьківщини».
Нардепку додатково обурив той факт, що до управління державними органами й компаніями дуже часто допускались іноземні громадяни під виглядом членів спостережних рад. Також Тимошенко поскаржилася, що створення антикорупційних органів не зменшило, а збільшило рівень корупції. І порівняла роботу НАБУ і САП з відроблянням грантів.
Те, що в Тимошенко і її політичної сили були власні мотиви тримати зуб на НАБУ, зрозуміло. Але де ж тоді пріоритет інтересів держави та відданість боротьбі з корупцією, незалежно від політично-партійної належності? Та й у Юлії Володимирівни (і не тільки в неї) свого часу була нагода створити ефективні антикорупційні органи без західної допомоги. Але, певно, забракло бажання це зробити.
Важко сказати, що спонукало Тимошенко взяти на себе роль рупора і головного піарника закону про підпорядкування НАБУ і САП Генеральному прокурору. Чесно кажучи, Офіс президента міг би обійтися і без 15 голосів депутатів від «Батьківщини». Але, можливо, там вирішили: участь у спектаклі такої здібної акторки, як Тимошенко, поверне частину суспільного негативу на неї. Яку компенсацію взамін лідерці «Батьківщини» пообіцяли на Банковій, залишається загадкою.
Незважаючи на скандальні наслідки голосування за закон №12414, немає підстав стверджувати, що Юлію Тимошенко гризуть докори сумління. Політикиня публічно не вибачилася і не визнала свою помилку. Її фракція й надалі вважає, що призначення очільників НАБУ і САП має виключати «зовнішній вплив». А щоб мінімізувати негатив, у Тимошенко зареєстрували власний, відверто популістський закон про НАБУ і САП. У ньому пропонується створити Національну Асамблею Героїв України, яка має обирати керівництво антикорупційних органів. До складу такого органу мають входити громадяни України, яким присвоєно звання Героя України за участь у бойових діях із захисту державного суверенітету й територіальної цілісності України та які надали згоду на участь у її роботі.
Для тих, хто хоч трохи розбирається в політиці, чудово зрозуміла головна мета появи подібної законодавчої ініціативи: використати військових як прикриття. Це хибна тактика. Українські політики мають нести відповідальність за свої дії. Зокрема, за створення умов для ефективної боротьби з корупцією. А не шукати можливостей перекласти цю важливу місію на когось іншого.
