Акторка театру імені Івана Франка Марина Кошкіна відома кіноглядачам насамперед за фільмами Тараса Дроня «Із зав’язаними очима» та Тараса Томенка «Будинок «Слово». Вона несподівана й у картині Христини Сиволап «Віддана». Цього року ми побачимо акторку в дуже різних проєктах: уже 11 вересня виходить «Малевич» Дарії Онищенко, а 1 жовтня – зомбі-горор «Каховський об’єкт». Також заплановані прем’єри альманаху «Війна очима тварин». У французько-українській стрічці «Оксана» Шарлен Фабьє Кошкіна зіграла роль однієї з активісток руху Femen. Уже побувала у прокаті польська драма «Дві сестри» Лукаша Карвовські.
Напередодні двох осінніх прем’єр Марина Кошкіна розповіла ZAXID.NET про роботу у картинах «Малевич» та «Каховський об’єкт», про хейт та про радянщину у головах.
Чим ви надихались, працюючи над роллю у фільмі «Малевич»? Які були труднощі та що було найцікавішого? Надихалася насамперед творчістю Малевича. Я взагалі дуже мало знала про Казимира Малевича до початку зйомок нашого фільму, до пропозиції від Дар'ї Онищенко. Це вже наша друга співпраця, перша була в фільмі «Забуті». Вона мені запропонувала зіграти ролі Наталії, третьої дружини Малевича, яка була молодша за нього на 23 роки. Я почала цікавитись його творчістю і тим, що він зробив. Поступово я намагалась відчути цю історію подарувати життя своїй героїні.
Ми знімали фільм у 2022-му році, це був складний рік для всіх нас. Здавалось, що все відбувається, наче у сні. Я мало що пам'ятаю, з того, що тоді відбувалось, але коли з'явився цей фільм, це, напевно, був один із моментів, коли я повірила, що життя триває.
Ваша героїня – реальна людина. Але режисерка наголошувала, що це не байопік, а її фантазії на теми Малевича. Так, якісь факти з його життя були змінені, були підлаштовані під кіно. Це не є біографічний фільм. Не типовий байопік. Хоча Дар’я протягом всього періоду зйомок спілкувалася з пані Тетяною Філевською, яка живе Малевичем і дуже багато про нього знає. А моїм завданням було створити мою героїню так, як я її відчула. Насправді, вже ніхто ніколи не дізнається, якою була Наталія. Я, власне, хотіла запитати, чи є якісь джерела про неї? Мені здається, що їх дуже мало, але я можу помилятись. Чи вам доводилось багато додумувати? Так, дуже мало інформації у відкритому доступі. Але я відштовхувалась від того, що є в сценарії, від того, як вибудовували для себе цю героїню, адже ми бачимо її від студентства до того, як вони з Малевичем вже прожили досить довго разом. Мені здається, вийшло вибудувати її характер, її поведінку в певних обставинах при тому, що в мене не так багато екранного часу для неї.
Ви працюєте з Дарією вже другий раз. Обидва рази ваші героїні опиняються у дуже складних обставинах, по суті, в окупації – у радянській та російській. Тим більше у «Малевичі» є прямі паралелі між подіями тоді та тепер. Наскільки для вас ці паралелі важливі? На вашу думку, наскільки радянська влада і те, що відбувається зараз, пов’язані? Я думаю, що наслідки радянського порядку вплинули на те, що відбувається зараз. Тобто це взаємопов'язані речі. На одному показі вийшов глядач і сказав, що на місці Малевича він уявляв будь-яку людину, яка постраждала від радянської влади. Звичайно, не можна провести прямих аналогій із тим, що відбувалось тоді, та з тим, що відбувається зараз. Але катування, переслідування тих людей, які борються за нашу незалежність, триває. Ми живемо ніби в цивілізованому світі, у XXI сторіччі, як таке може бути? Але коли повертаються наші полонені, коли ми дізнаємося, що відбувається на окупованих територіях, як страждають люди, що вони переживають, то це так само страшно, як і тоді.
Буквально за 15 хвилин до нашої з вами зустрічі я виходила на Хрещатик, йшла процесія, проводжали військовослужбовицю. І це вже друга процесія за кілька днів, на яку я випадково натрапляю. Звісно, ми всі зупиняємося, стаємо на коліна, проводжаємо наших героїв. І зараз я набагато краще відчуваю та розумію людей, які боролися за Україну ще у часи радянської влади.
Раніше ми знали про всіх цих людей лише з книжок. Здавалося, що все відбувалось дуже давно. Тепер розумієш, що це реальні люди, і добре, що вони залишились для нас в книгах. Але зараз, як ніколи, зрозуміло, наскільки їм було важко. І як довго виборюється наша незалежність. Інший фільм, де ви зіграли головну роль, «Каховський об’єкт», говорить про боротьбу з радянським минулим. Як би ви це прокоментували? Мені дуже близький та зрозумілий цей меседж. Звісно, фільм не тільки про це, але мені б дуже хотілося, щоб люди прочитали цей меседж і подумали про те, де в їхньому житті ще залишилося радянське. Зрозуміло, що повністю воно ніде не дінеться, це частина нашої історії. Наші батьки, дідусі та бабусі жили в тому. Це залишиться при них. Але питання в тому, чого потрібно нарешті позбутися, щоб жити у вільній країні. Радянщини все ще дуже багато повсюди. І в театральній галузі, і в кіноіндустрії. А головне – в головах наших людей. Навіть ці наративи щодо мовного питання, маніпуляції і навіть протест проти того, щоб не переходити на українську мову. Аргумент «ми все життя так говоримо» та «нам зручно» не працює.
Я думаю, що наш фільм і про це також. Адже це теж радянщина. Коли я просто розмовляю про це з людьми, дискутую, намагаюся бути дуже толерантною, то кажу: «Якщо немає різниці, то чому, коли росіяни окуповують наші міста, в першу чергу вони змінюють назву міста на російську? Чому вони зараз в наших містах, на моїй Луганщині, викидають наші українські книги? Чому для них важливо, щоб до них зверталися російською мовою? Чому? А чому тоді ми ставимо ідіотські питання і захищаємо це? Якщо немає різниці, чому людей вбивають за мову?».
Українське кіно потребує нашої уваги! Онлайн-кінотеатр SWEET.TV пропонує вітчизняні шедеври на будь-який смак. Тут кожен може обрати щось до душі: художні чи документальні фільми, свіженькі серіали або мультфільми для всієї родини. На SWEET.TV є величезна бібліотека відомих українських кінострічок.
Розкажіть, будь ласка, трошки детальніше про свою героїню. Я граю військовослужбовицю, що для мене велика честь. Я дуже боялася погоджуватись на цей проєкт, тому що зіграти військовослужбовицю – і велика відповідальність. І з цим страхом я боролася протягом зйомок фільму і буду ще, напевно, до того, як військові побачить фільм та скажуть, що мені вірять. Я присвячую цей фільм жінкам. Я дуже люблю наших хлопців і дякую за все, що вони роблять. Але я хочу свою роботу присвятити саме жінкам у ЗСУ.
Я виконую головну роль і в мене вийшла героїня, яка в певний період бере все у свої руки й рятує всіх. Звичайно, герої це роблять разом, але вона сильна та ініціатива належить їй. Вже навіть десь у соцмережах мене хейтили, що в мене ця дівчина дуже вже героїчна вийшла. Але ж це прекрасно! Мені хочеться, щоб наші дівчата і хлопці дивитись і казали: яка вона крута, яка вона смілива, це ж і я така. Але це і правда, вони такі, саме ці люди мене надихали. Я проходила тактичну підготовку. Тобто стріляти я вже вмію. Це вміння необхідне й у реальному житті – хто знає, коли воно мені знадобиться. Дійсно, дівчата мене надихають, їхня сміливість, сила. Але ми всі, в першу чергу, – люди. Моя героїня наділена тими якостями, які є в кожній людині. Я не вважаю військових супергероями, які нічого не бояться. Це не про відсутність страху. Це, в першу чергу, про любов. І це любов до землі, любов до родини, до своєї країни. І бажання бути вільними. Історія починається з того, що моя героїня вирушила на пошуки свого брата і вони потрапляють в таємний бункер, в який можливо потрапити після підриву Каховської дамби. І там вони зустрічають різних зомбаків. Це і є символ радянщини, з якою вони борються. Моя героїня проходить певний шлях трансформації, як і кожна людина в цьому житті. У неї є шрам на обличчі, який вона певний час ховає. І я думала про цей шрам. Думаю, він у всіх нас залишиться. І нам, українцям, не треба його ховати, а треба навчитися з ним жити. Ви самі заговорили про хейт. Попередня робота групи, яка працює над «Каховським об’єктом», – «Конотопська відьма» – викликала неоднозначну реакцію. Ви не мали застережень? Не боїтесь хейту, який, скоріше за все, буде? Зізнаюся, в мене були різні думки. І коли я погоджувалася на цю історію, то була готова до того, що хейт буде. І навіть до того, як люди подивляться фільм.
Я особисто «Конотопську відьму» не відчула. Це не моя картина. Але «Каховський об’єкт» ‒ зовсім інша історія, по-перше. По-друге, там чудовий акторський склад. І мені дуже хотілось попрацювати з цими людьми. А хейт все одно буде, він є частиною нашого життя. Я людина досить самокритична – сама можу себе розкритикувати так, як ніхто не зможе. Тож я не впевнена, що читатиму усі коментарі про фільм. У будь-якому випадку, це теж мій акторський шлях і шлях моїх колег, і взагалі нашої кіноіндустрії. Ми маємо рухатися вперед, у нас наче не було ще таких фільмів. У світі давно жанр зомбі-горору є популярним, і ми теж вчимося. Коли говорила з військовими, то вони казали, що їм таке кіно було б цікаво подивитися. Коли я почала цікавитися, звідки взявся жанр горору, чому він потрібен для людей, то дізналась, що глядачі за допомогою таких фільмів борються зі своїми фобіями. Я сама не фанатка фільмів жахів, але мені цікаво спробувати щось нове. До того ж, ті наративи, які ми нанесемо, я вважаю чесними та потрібними. Ми спробували, це головне. Щось вийде, щось, звісно, ні. Це теж нормально. Це наш шлях. А хейтери хай собі хейтять. Знаєте, когось обісрати дуже просто. Або сильно похвалити теж дуже просто. А от проаналізувати докладно, розібрати – непросто, мені здається. Можу сказати, що ми багато працювали. Я на наступний день після зйомок злягла і не могла встати з ліжка, така була перевтомлена. Ми кладемо на свою роботу здоров'я і сили. А людині легко прийти і сказати: фігня якась. І все. Буває різне, буває – не виходить, буває – виходить. І зовсім не обов’язково, якщо фільм вийшов не таким, як хотілося, що наступний теж буде поганим. Так само не означає, що якщо раз вийшло добре, вийде геніально і вдруге. Муза може бути сьогодні з тобою, а завтра не бути. Вона втече чомусь від тебе. І ніхто не знає, чому. Можна сказати, що «Малевич» ‒ авторське кіно, а «Каховський об’єкт» ‒ жанрове. Хоч цей поділ є дуже умовним, з яким матеріалом вам цікавіше працювати? Мені цікаво відкривати щось нове в собі завдяки різним жанрам. Я, напевно, більше прихильниця авторського кіно. Чесно. Але мені хочеться попрацювати в різних жанрах – історичних, у фантастиці, у детективі. Спортсменку я вже грала, то хіба колись потім зіграю тренерку (сміється).
Мені важливо, як акторці та як громадянці України, вкладатися в культуру і робити це якісно. Я щодня працюю над тим, щоб більше дізнаватися про акторство, щось почитати, чомусь навчитися. Це головне.
