Напередодні 1 вересня біля труни цієї 14-річної киянки (господи, яке дикe словосполучення!) збереться багато її однокласників, шкільних друзів. Буде море квітів, і ЦЕ ВІРНО, адже ніколи їй квітів уже не подарують її хлопець, її наречений, її чоловік, її діти, її онуки.
А потім, наступного дня, її друзі-кияни, так само як десятки тисяч українських школярів у різних куточках країни — у великих і малих містах, у селищах і селах — знову куплять квіти, аби за традицією 1 вересня прийти з ними до школи й вручити своїй учительці. І ЦЕ в корені НЕВІРНО!
Нещодавно я поцікавився у вуличних торговців вартістю квітів. Не скажу, що був здивований: ціни — космос! Зовсім невеликий «букетик» — дві сотні гривень, щось більш-менш пристойне, «щоб не соромно було» — удвічі дорожче.
Причому, традиційно, ближче до 1 вересня ціни ще зростуть — і ви це знаєте не гірше за мене. Ні, шановні, щоб не було соромно, потрібно лише зрозуміти, що вже 3–4 вересня ці букети опиняться в смітниках. І усвідомити: це не квіти там гниють, а величезні гроші, витрачені на них.
Боюся навіть уявити цю суму в масштабі України, але, думаю, не помилюся, якщо скажу, що йдеться про десятки мільйонів гривень! Може, сьогодні, під час війни, їх можна було б витратити більш правильно?
Як? За даними ООН, на 31 липня 2025 року в Україні нараховувалося 716 убитих орками дітей. Вони б хором відповіли на це питання «Як?», навіть ще не вміючи говорити немовлята, але вже не можуть цього зробити.
Візьму на себе сміливість відповісти за них: ці десятки мільйонів гривень мали б замість гнити у смітниках перетворитися на зброю для ЗСУ. На донати! Адже традиційно перший урок 1 вересня — це Урок патріотизму. Слова, слова, слова… Та важливі тут не слова, а дії.
Учителі разом із батьківськими комітетами могли б заздалегідь, коли вирішували, скільки скинутися на нові штори чи швабру, обговорити й такий урок — не словесного, а Реального Патріотизму. Щоб зрозуміли школярі — від першачка до підлітка, що квіти будуть потім обов’язково, а сьогодні Раїса Сергіївна чи Марія Петрівна навіть порадіють — чесно-чесно! — що замість квітів мільйони гривень, зібрані школярами всієї України, підуть на зброю. На зброю помсти!
Так, я певен: на ЦІ гроші слід було б купувати не зброю оборони, а саме зброю помсти. Цілком логічно: адже більшість громадян України вірять у Ісуса Христа, а значить знають Біблію. А там, у Старому Заповіті, в книзі Левіт, є настанова: «перелом за перелом, око за око, зуб за зуб».
Для об’єктивності зауважимо, що в Новому Заповіті Ісус Христос протиставив цьому принципу свою етику непротивлення злу й любові до ближнього, закликаючи підставити іншу щоку. При всій величезній повазі до Сина Божого, я припускаю: родичі вбитих киянських дітей (поки я працював над темою, у завалах будинків, зруйнованих у ніч на 28 серпня нашим «ближнім», рятувальники знайшли ще ТРИ дитячі тіла) навряд чи погодяться «підставити іншу щоку».
Свої життя, як і мільйони інших українців, вони доживатимуть із мрією про помсту. Я солідарний з ними на всі 100. Що ж, і у богів, схоже, трапляються помилки. Якось я спілкувався з рабином, дуже мудрою людиною. Я запитав його: чому Бог — всемогутній і всесильний, Світло і символ Добра, антипод Диявола — допустив Голокост, у якому згоріло 6 мільйонів життів його одновірців?
Відповідь мене вразила: виявляється, Бог так випробовував єврейський народ на міцність. Народ витримав це випробування, але діти Диявола — нацисти — відняли 6 мільйонів душ.
Зараз нацисти віднімають душі українського народу. Але ми, на відміну від євреїв періоду Голокосту, маємо свою державу й армію. І нині в них теж є держава та армія, яка захоплює весь цивілізований світ своєю мужністю й високим патріотизмом.
Виродки Диявола принесли війну й до нас. І українці продемонстрували світові мужність і патріотизм найвищої проби! Вони не підставили покірно іншу щоку! Вони вдарили у відповідь!
Повертаючись до «квітково-першовересневої теми» цієї публікації, хочу нагадати слова, що прозвучали у найважчі роки Другої світової війни: «Салютів не буде. Салютуватимемо ворогу».
А ще: «Все для фронту, все для перемоги». Сьогодні це можна (і треба!) застосувати й до шкільних дарунків у вигляді дорогущих букетів. Розумію, що мої слова можуть видатися «голосом у пустелі». І є побоювання, що далеко не всі позитивно сприймуть цю ідею.
До речі, перевірити це можна буде саме по Одесі. Адже (яке збіг!) саме в ті години, коли я перечитував матеріал перед відправкою редактору, з’явилася офіційна інформація: в одеських школах 1 вересня відбудеться акція «День без квітів», а зібрані кошти у вигляді засобів гігієни та речей передадуть пораненим воїнам, які лікуються в медзакладах.
Що ж, хай хоча б так. Побачимо, що з цього вийде. Але тут головне інше: якщо комусь, не дай Боже, спаде на думку зробити репортаж про таку допомогу — з «відео», з указанням назви медзакладу — то він одразу стане для орків, як вони люблять казати, «законною військовою ціллю»! ДумайТЕ!!!
А я залишуся при своїй думці: понад 720 убитих орками українських дітей заслуговують на те, щоб «букетні» вересневі мільйони гривень не догнивали у смітниках, а у вигляді ударних дронів здіймалися в небо — до цих дітей, а тоді звідти пікірували до непроханих гостей з нагадуванням: «Перелом за перелом! Око за око! Зуб за зуб!»
Валерій БОЯНЖУ, Херсон – Одеса
